Алешандре Неро зізнався, що не вірить у свій талант чи обдарованість. У свої 55 років, будучи також співаком і композитором, він стверджує, що його успіх – результат наполегливої праці і згадує синдром самозванця, з яким він досі бореться.
Актор вважає, що його герой з новели “Все дозволено” – самовпевнений всезнайка, що нагадує численних гуру та коучів із соцмереж.
💭 “Він не вчиться, він просто знає. Він не розуміє квантову фізику, але любить усіх повчати. Він заробляє гроші, він успішний, люди готові поцілувати його в зад. Він не розуміє світу, який знаходиться за межами його розуміння. Марко Ауреліо не може сказати: “Не знаю, я подивлюсь”. У питаннях сексу він також самовпевнений, не сумніваючись, що вправний у ліжку… А якщо жінка не отримає оргазму, то це її вина, а не його, отже, вона фригідна. Я весь час думаю, що лиходій-імпотент був би неймовірним. Складність персонажа, безумовно, цікава для новели… Але, з іншого боку, це послаблює лиходія, якому необхідно мати таку чоловічу чарівність. Марко Ауреліо продовжить звинувачувати Еленінію в її алкоголізмі та в пияцтві їхнього спільного сина… Як завжди, це він вміє робити. Він бачить у цьому не хворобу, а скоріше, відсутність сили волі і відповідальності, розпещеність… Дискусія про це цікава, бо йдеться про людські стосунки”.
❓Марко Ауреліо має іронію, цинізм і чарівний саркастичний гумор, які асоціюються з вами як з людиною. Що у персонажа спільного із вами?
📝 “Всі мої персонажі – це трохи я. Я не вмію грати інакше. Кожна людина розробляє свою техніку, систему для досягнення мети. Я б описав себе як актора так: я – мільйони людей одночасно; я можу бути ким завгодно. Від найагресивніших людей до наймирніших, від дурника до негідника – всі ці персонажі живуть в мені і я змушую їх проявлятися, посилюючи чи послаблюючи свої власні характеристики”.
❓Ви видаєтеся інтуїтивним актором. Скільки потрібно вчитися, щоб досягти цієї спонтанності?
📝 “У мене зовсім немає спонтанності. Я не вірю в талант. Я не кажу, що його немає, тому що самородки з’являються. І я бачив таких людей три або чотири рази в своєму житті. Це точно не я. І я кажу, що я не талановитий, тому що усвідомив себе багато років тому і розумію величезну різницю між тим, ким я є зараз, і тим, ким я був раніше, і який шлях я пройшов як музикант, співак, актор. Я не був талановитий, тому що не мав обдарованості того самого дару, який здається божественним. Я погано співав, погано грав, був жахливим актором, був огидний у всьому, що робив. Але моя несвідомість дуже допомогла мені, тому що я вважав, що роблю все відмінно. Сьогодні я озираюся назад і думаю: “Боже мій, яким же я був поганим”. Дякувати Богу, я не здався. Я продовжував удосконалюватися, бути найкращим у всьому, що роблю. Це називається роботою. Я людина покликання. Я працюю як проклятий, і тільки так я можу досягти того, чого хочу”.
❓ Вам знадобилося 15 років, щоб визнати, що ви актор. Чи був у вас синдром самозванця?
📝 “Був і є досі. І я приборкую його за допомогою психоаналізу. Тому що акторство для мене – найскладніша професія у світі. Це таємниця, якийсь невизначений серпанок, якому потрібно надати форму. Я знаю закони музики, фізики, математики. До мажор залишається до мажором у будь-якій точці світу, на будь-якому інструменті. А в актора, наприклад, є незліченні способи заплакати, безліч інтонацій, щоби сказати “привіт”. Моя повага до цієї професії. Пропрацювавши актором 15 років, я казав: “Я не актор, а музикант, який грає ролі”. Мені знадобилося багато часу, щоб сказати: “Здається, я стаю актором”.
❓ Ваша легка посмішка – захист від сором’язливості, а гітара – інструмент, який допомагає з нею впоратися і досягти успіху у дівчат?
📝 “У мене багато способів захиститися. У 14 років я був дуже сором’язливим. Настільки не міг нормально дивитися на людей і дихати. Це було жахливо. У спілкуванні з дівчатами – тим паче. Сьогодні, у свої 55, я навчився з цим справлятися. Гітара була, образно кажучи, моїм щитом та магнітом. Я став музикантом, щоб підкорювати дівчат. Навчання співу без гітари потребувало часу. Я пішов у театр саме через це. Щоб зрозуміти, як підніматися на сцену, як змінити сценічне світло, дізнатися, як це – бути на сцені без усього цього. Все почалося саме тоді”.
❓ Але музика по-справжньому врятувала вам життя. Ви втратили батьків у підлітковому віці.
📝 “Я не міг знайти роботу, у мене не було ні досвіду, ні грошей, нічого. Я став грати в барах. Мені здавалося, що грав і співав все гірше і гірше. Але мені вдалося влаштуватися на роботу в закладі під назвою “Balaio de Frango” в Курітібі. Я вижив, продовжував навчатися, удосконалювався, створював музику, зустрічався з музикантами з мого міста, будував кар’єру, і мені вдавалося 20 років гідно заробляти своєю професією. Ставши відомим музикантом у Курітібі, я вже грав у театрі. Пам’ятаю, як мої друзі приїжджали до Ріо спробувати себе на телебаченні. Вони казали: “Неро, тобі треба туди”. А я, майже 40-річний, думав: “Але що я там робитиму? Моє життя тут, мене запрошують на концерти, у мене є квартира. Невже я постукаю в “Глобо” і скажу:” Я актор, візьміть мене на роботу? “Ні!”.
❓ Переходимо до сьогоднішнього дня: вас називають красенем у 55 років. Ви вважаєте себе серцеїдом?
📝 “Думаю, я став кращим, ніж був раніше. Але це теж робота. Якщо подивитися на мене в 30, в мої 20 з невеликим, я не був красенем … Всі привабливі в юності. Ніхто не все життя, крім Фабіо Ассунсона (сміється). Цікаве слово “серцеїд”. Ми ж не про Тарсізіо Мейру говоримо! У моєму випадку, гадаю, справа скоріше в характері, ніж у зовнішності. Те, що в мене гарне тіло – це удача: я здоровий, моє обличчя добре виглядає, я можу займатися спортом, у мене хороша генетика”.
❓ Це також пов’язано з перевагами капіталізму, грошима, витраченими на догляд за собою, дієтологом, персональним тренером.
📝 “Точно. Вперше в житті мені пощастило оточити себе командою професіоналів: радитися з ендокринологом, дерматологом та персональним тренером”.
❓ У вас є щось від хамелеону: ви можете бути красивим і потворним, залежно від персонажа.
📝 “Тому я і говорю, що це пов’язано з роботою. Мені дуже приємно, коли хтось говорить про те, що я серцеїд, тому що я сприймаю це не як комплімент зовнішності, а як похвалу роботі. Я граю успішного бізнесмена, красеня, якого хочуть усі жінки. Але півроку тому я грав Тіко Леонела (з новели “Ранчо в глибинці”), який виглядав жахливо. Усі казали: “Неро старий, потворний, товстий”. Я виглядав так само, як зараз, у мене було те саме тіло, все те саме. Але змінювалась хода, міміка, погляд, характер. Це моя робота, але люди часто про це не знають”.
❓ Заради Марко Ауреліо, ви поголили бороду, зробиди гримасу, але пліткарі вже кажуть, що ви кололи ботокс і робили інші процедури… Це правда?
📝 “Я просто поголив бороду. Скільки років минуло з того часу, як на бразильському телебаченні з’являвся безбородий серцеїд? (сміється актор) Мене дратують постійні розмови про чужу зовнішність. Жінки страждають від цього набагато більше”.
❓ Ви стали батьком лише у 45. Втрата обох батьків змусила вас відтермінувати плани батьківства?
📝 “Так. Я не будував стосунків, кохання для мене не існувало. Я завжди вагався, не вірив у себе, тікав від відповідальності. Я весь час намагався комусь щось довести. Але з Карен (Бристолін, дружиною актора, – прим.) я в безпеці”.
❓ Ви казали, що любов – це постійні зусилля, і що ви не полюбили своїх дітей одразу ж після народження.
📝 “Коли народився мій первісток, я дивився на цю істоту в пологовому відділенні і думав: “Де ж відчуття батьківської любові? Я нічого не відчуваю, а малюк схожий на маленьке порося. Я зміг зрозуміти цю любов тільки живучи з ним разом, день у день. Щоб полюбити другого сина, мені знадобилося ще більше часу. Тому що він запальніший, відчужений. Був момент, коли я сказав: “Я не люблю цю дитину”. Але потім, коли вкладаєш його спати, міняєш підгузник, виявляєш ніжність, раптом кажеш: “Ця дитина мене підкорила”. Я не сумніваюся, що любов – це процес побудови”.
❓ Як виховати хлопчиків, які усвідомлюють свої привілеї, критикують мачизм та здатні будувати прекрасні стосунки?
📝 “По-перше, своїм прикладом. Ми з їхньою матір’ю завжди на рівних”.
❓ Чи були ви негідником по відношенню до жінок?
📝 “Так, і не раз. Жахливо. Я з покоління, отруєного мачизмом. Я втратив цноту в кварталі червоних ліхтарів, і привів мене туди батько. Це коло треба розірвати. У моїх дітей такого не буде. Я не насмілюсь назвати себе феміністом, у мені є відлуння мачизму, і нам потрібно постійно над цим працювати. Мачизм – це ганьба, він шкідливий, він нас руйнує”.
❓ Почнемо з вимог мужності, з неможливості визнати себе слабаком у ліжку. А ви колись були в такій ситуації? Як ви з цим справляєтесь?
📝 “Мільйон разів. Залежить від жінки. Іноді тобі стає соромно, іноді ти смієшся. І від віку це також залежить. Я не повністю позбавляюся мачизму. Просто кажу, що світовідчуття артиста зовсім відрізняється від цієї брутальної та дивної агресивності”.
❓ Вам буде 56. Ви не проти старіння?
📝 “Я думав, що все буде нормально, але коли ми починаємо старіти, все змінюється. Я завжди здавався наймолодшим у своїй віковій групі. У 20 років усі носили бороду, а я ні. У мене останнього почали рости вуса і лобкове волосся. Я завжди думав, що постарішаю дуже повільно. Насправді, гадаю, у мене все добре. Але моє тіло починає реагувати на вік. Коли я прокидаюсь, у мене все болить, я приймаю ліки для зниження рівня холестерину. Свого часу я почав займатися важкими фізичними вправами, тому що не міг тримати сина на руках, і я мав переддіабетичний стан. Я почав дивитися на себе, і… дідько, я визнав, що справді розвалююся, старію. Зізнаюся, це почало мене лякати. І це цілий контекст. Ця нова особистість, яку мені треба зрозуміти, осмислити себе: я батько, одружений, старий… Я завжди був розпущеним волоцюгою. Тепер мені потрібно знайти себе”, – стверджує він.
