Дебора Евелін розповіла журналістам видання “CARAS” подробиці про роль, яку вона зіграла в новелі Max “Дона Бейжа”:
“Мою героїню звуть Сесі. Ця роль – справжній подарунок для будь-якої актриси. Характер моєї героїні незвичайний, він сповнений нюансів. Вона заміжня за чорношкірим, але ця жінка залишається расисткою. Незважаючи на те, що у неї 2 темношкірих дітей, вона намагається дотримуватися всіх лицемірних правил пристойності, прийнятих у суспільстві в той час, коли розгортається сюжет серіалу. Ідея про жіночу емансипацію здається їй привабливою, але при цьому вона стримує себе, залишаючись у рамках прийнятих тоді норм поведінки. Всі ці протиріччя незбагненним чином наявні у характері моєї героїні. Її життєвий шлях цікавий, але в той же час сумний, тому що на її прикладі глядач розуміє, яким сумним було життя жінок, які живуть в ім’я пристойностей і відмовляють собі втілити власні бажання”.
“Я переграла вже безліч лиходійок, і це завжди дуже цікаво! У міру того як ми дорослішаємо і розуміємо, що життя не чорно-біле, лиходії стають цікавішими. Вони не ставлять чесноти понад усе. Вони людяніші. У кожному з нас є протиріччя, і лиходії більше показують той бік, який ми намагаємось приховати. У кожного є почуття, які не можна назвати хорошими. Це ж частина людського характеру – ми можемо злитися, заздрити, хотіти комусь завадити… Але у реальному житті ми нікому не намагаємось влаштовувати підступи”.
“Дона Бейжа” – закритий твір, темп зйомок цього проекту відрізнявся від того, до чого я звикла, працюючи у новелах. Процес пост-продакшену також триває довше. Серіали та новели – це продукт, який ми, бразильці, вміємо робити дуже добре. Так що я вважаю, що стрімінгова платформа не помилилася, зробивши ставку на бразильські серіали. Не дивно, що наші серіали експортуються по всьому світу. Ми розуміємо це, коли мандруємо”, – сказала актриса, яка за допомогою роботи в “Доні Бейжі” могла частково подолати біль від втрати свого чоловіка, німецького архітектора Дітлева Шнайдера, який помер від раку у грудні 2023 року.
“Я все ще перебуваю на стадії відновлення. Я не знаю, чи мине колись це горе. Сьогодні в мене таке почуття, що воно не мине, і всередині мене завжди буде цей сильний біль. Мої стосунки з ним були дуже особливими, дуже глибокими, таке рідко трапляється у житті. Це величезна втрата. Але те, що я вийшла на роботу приблизно через 2 місяці після його смерті, допомогло мені не завмерти від горя і продовжувати жити. У мене є дочка Луіза, з якою я маю прекрасні стосунки, в мене є сім’я, друзі… Але все це не змусило б мене встати з ліжка. А на роботі мені доводилося репетирувати, зніматися з почуттям, що я можу зробити все, що в моїх силах. Працювати з колегами, слухати та взаємодіяти з ними у кадрі. Все це допомогло мені відкритися. Усі прийняли мене. Я змогла почати знову жити, незважаючи на своє горе. Це показало мені, що можна продовжувати жити, незважаючи на сильний біль”, – зізналася вона.
