Жуліана Алвес розповіла про те, як готувалася до ролі Сіди, жінки-водія автобуса, у новій 7-годинній новелі Клаудії Соуто “Віражі долі”. Жуліана глибоко поринула в роль: вона відвідала автобусну компанію, щоб більше дізнатися про будні шоферів.
“Моя героїня Сіда – та жінка, яка, якби я її зустріла в реальному житті, безперечно, зачарувала б мене. Вона працює в галузі, яка вимагає мужності та відваги, а ще більшої майстерності та гарного почуття гумору, щоб справлятися з труднощами повсякденного життя. Вона вміє бути мудрою та спілкуватися з людьми. Вона великодушна, уважна подруга і дуже дбайлива мама, незважаючи на те, що багато працює”, – каже актриса. “Я багато в чому ідентифікую себе з нею: вона, як і я, життєрадісна жінка, яка любить жити та сподівається на краще, навіть у період жалоби. Вона захищає себе, тому що в неї є дитина і вона боїться, що може статися щось, що змусить її втратити те, чого вона досягла у плані безпеки та стабільності у своєму житті. Хоча у спілкуванні з друзями вона дуже весела і розкута, на роботі вона серйозна і знає, як домогтися поваги у професійному середовищі. Я дуже задоволена роллю. Образ Сіди не схожий ні на що, що я робила раніше, навіть коли вона працює в уніформі, ви можете побачити її яскраву індивідуальність”.
Було дуже цікаво зрозуміти, як живуть шофери, адже я 25 років їздила в автобусах як пасажирка, коли працювала в неурядовій організації, і роз’їжджала по всьому Ріо-де-Жанейро, аж до Байшади Флуміненсе, але повсякденне життя водія – це зовсім інша ситуація. Відвідавши автобусну компанію, я змогла поглянути на неї з тієї точки зору, з якою, можливо, я ніколи не зіткнулася б, якби не моя героїня, а саме з точки зору співробітників компанії. Ми навіть поговорили з ними та
та обговорили соціально-економічні та політичні питання. Під час свого дослідження я поспілкувалася з жінкою-водієм з Сан-Паулу, яку називаю своєю музою […] Вона дуже обізнана про соціальні проблеми. Це жінка, яка дуже схожа на те, якою я представляла свою Сіду, ґрунтуючись на тексті сценарію та своїх власних висновках та уявленнях. Зустрівши її, я сказала: “Боже мій, ця жінка існує в реальному житті!”. Я поставила їй багато запитань, а вона розвіяла мої сумніви. Вона розповіла мені всю історію свого життя, яка дуже схожа на історію Сіди.
Про те, як вона починала, якою була її мотивація, якими були її труднощі, як їй вдалося вплинути на своє оточення своїм прикладом. Вона – жінка, якій навіть вдалося організувати
кампанію проти расизму в самій автобусній компанії та у всьому місті. У той же час вона – людина, яка пройшла певну підготовку, навчання і, перш за все, має життєвий досвід. Вона чудово обізнана про все, що відбувається навколо, знає про соціальні проблеми і дуже стурбована тим, що відбувається у світі”.
