Роль Марії де Фатіми, однієї з головних героїнь легендарної новели “Все дозволено”, змінила хід кар’єри Глорії Пірес у 1988 році. Понад 35 років потому настала черга 26-річної Белли Кампос зіграти цю роль у ремейку новели, написаному Мануелою Діас.
Акторка готувалася до цієї ролі, яка на даний момент є наймасштабнішою в її кар’єрі. Підготовка Белли почалася 5 місяців тому, з того моменту, як вона дізналася, що гратиме цю роль, і проходила за допомогою різних професіоналів. Їй була потрібна логопедична допомога, щоб позбутися говірки мешканки Сан-Паулу і домогтися бажаної говірки жителів Ріо.
💭 “Раніше я вже говорила з акцентом мешканки Ріо-де-Жанейро, але манера мови Марії де Фатіми інша. Я багато працювала з логопедами, щоб виробити швидший темп промови, більш оптимістичний, ніж той, з яким я зазвичай говорю в житті”.
Беллі також допомагають 4 тренери.
💭 “Один із них допомагає мені тільки з текстами, тому що це старий текст, а сцени довші. У мене є тренер, який зустрічається зі мною щодня, щоб вивчати сценарій. У мене був тренер, який допомагав мені вибудовувати особистість героїні та ще двоє на знімальному майданчику, які супроводжують нас та піклуються про вибудовування стосунків Марії де Фатіми з персонажами сюжету. Це масштабна підготовка і це чудово”.
Белла подивилася уривки з першої версії, але поки що не мала можливості поговорити з Глорією Пірес.
💭 “Я б із задоволенням поговорила з нею. Це неймовірна честь займати це місце. Я знаю, наскільки важливим був цей персонаж у той час. Я сподіваюся зіграти цю роль із великою повагою та любов’ю”, – стверджує вона.
Актриса каже, що звикла мати справу з ностальгійною публікою, і не боїться екранізацій класики та можливої критики перед прем’єрою.
💭 “Це нормально – отримувати критику та похвалу. Важливо те, що новела в ефірі та люди це дивляться”, – сказала вона.
Чи то через ностальгію, чи то через занепокоєння з приводу змін, внесених до оригінального тексту, ремейк уже зазнав критики в соціальних мережах. Проте актрису це не лякає.
💭 “Я відчула це знімаючись у ремейку “Пантаналу”. Люди писали щось на кшталт “Боже мій, навіщо втручатися в цю роботу, яка така важлива і займає таке тепле місце в серцях людей”. Це абсолютно нормально, але я також думаю, що ми розповімо цю історію аудиторії, яка не мала прямого контакту із цією роботою. Це можливість розповісти цю історію з великою честю, повагою та любов’ю”.
