86-річний сценарист Лауро Сезар Муніз, який є одним із найважливіших імен в історії бразильської теледраматургії, висловив свою думку про сучасні новели. Автор класичних новел, таких як “Сходження” (1975), “Маєток” (1976), “Чарівне дзеркало” (1977), “Колесо вогню” (1986) та “Рятівник Батьківщини” (1989), міні-серіалів, як “Чікінья Гонзага” (1999) та “Бразильська акварель” (2000) наголосив на сміливості новел минулого.
“Наше покоління не боялося ризикувати, і я в тому числі, потрібно було створювати щось справді хороше, інакше ти б випав з обойми”, – сказав Лауро Сезар Муніз в інтерв’ю каналу Mais Novela на YouTube. – Справа не в тому, що сьогоднішні новели погані, вони хороші, але їм не вистачає сміливості. Вони надто самодостатні, а нинішні сценаристи – полохливі. Ми були дуже сміливими. Але була й перевага, у нас не було конкуренції. Сучасні автори трохи обережніші”, – розмірковував ветеран.
“Ми ніколи не маємо недооцінювати публіку, вона не дурна. Публіка принципова, вона вміє критикувати. Ототожнює себе з персонажами. Головне завдання новели – захопити публіку та сказати їй: “дивіться, це ваше життя”, – прокоментував він.
Автор зізнався, що думав про “спокусу” глядача і зумів запровадити вельми спірну тему – евтаназію – у сюжет новели “Велетні”, показаної на “Глобо” у період з 1979 по 1980 роки.
“Це те, що може налякати та стурбувати глядачів, і мені хотілося їх спровокувати”, – зізнався Лауро.
Варто нагадати, що Муніз залишив “Глобо” у 2005 році, провівши 5 років “на лаві запасних” з моменту створення “Бразильської акварелі”. Наступного року він прийняв запрошення “Рекорду” і написав для цього каналу сценарії теленовел “Громадянин Бразилії” (2006) та “Паралельна влада” (2009). Після провалу новели “Маски” він зробив спробу повернутися на “Глобо”, що тоді перебував під керівництвом Сілвіо де Абреу як режисер драми, але сторони не змогли розробити будь-який проект, і ветеран знову залишився без контракту.