Історія Сюзани Віейри переплітається з історією бразильського телебачення, і неможливо говорити про теледраматургію, не згадавши її імені. У свої 82 роки актриса, як і раніше, сяє – як на екрані, так і на сцені – і підкорює тисячі нових шанувальників.
💭 “Цікаво бачити, що люди досі цікавляться мною та моєю історією. Я стала героїнею мемів, мене полюбила молода аудиторія, і я маю шанувальників усіх поколінь. Серед них є ті, хто стежив за моєю творчістю з самого початку кар’єри, і ті, хто дізнався про мене після того, як фрагменти інтерв’ю та новел за моєю участю “завірусилися” в Інтернеті”, – сміючись, зазначає вона.
Уроджена Соня Марія Віейра Гонсалвес (Сюзана Віейра – її псевдонім та ім’я її сестри Сюзани Гонсалвес, – прим.) дебютувала на телебаченні в 1962 році і з того часу стала невід’ємною частиною життя всіх бразильців. Гастролюючи зі своєю виставою “Леді” в Сан-Паулу до 1 червня, актриса зустрілася з журналістами видання “QUEM” у Teatro Vivo для бесіди та проведення фотосесії, і ця бесіда виявилася пліднішою, ніж стандартний обмін питаннями та відповідями.
Сюзана прибула до театру, сяючи усмішкою та вітаючи всіх. Вона завжди фотографується з фанатами, знає імена всіх членів технічної команди та обов’язково запитує, чи все у них гаразд.
💭 “Я люблю своїх фанатів, і дуже добре до них ставлюся. Я дуже грайлива і весела, люблю пожартувати та посміятися та намагаюся поспілкуватися з кожним фанатом. Мені подобається бути визнаною та відповідати любов’ю на це визнання”, – каже вона.
Спектакль “Леді” розповідає про зустріч леді Макбет, безсмертної героїні однойменної п’єси Вільяма Шекспіра, та Сюзани Віейри. У тексті актриса розповідає безліч історій зі свого життя – як кумедних, так і серйозних – і не приховує, що не знає, як померти на сцені. Сама Сюзана не ухиляється від цієї теми і відверто розмірковує про смерть.
💭 “Усвідомлення смерті постійне. Воно завжди із нами. Поки у вас є життя, поки у вас є сили щось робити, жити завжди добре. Поки я можу працювати, грати в театрі та виступати на телебаченні, я почуваюся добре. Проте я боюся смерті”, – каже вона.
Протягом бесіди Сюзана розповідає про мачизм, від якого вона страждала протягом усієї своєї кар’єри, ейджизм, з яким стикається нині. Наприкінці розмови відбувається незвичайний та хвилюючий момент: Сюзана міняється ролями з журналістом. Коли він запитав її про її хвороби – у неї хронічний лімфоцитарний лейкоз і аутоімунна гемолітична анемія, захворювання, які не лікуються, але контролюються, – то принагідно розповів, що і сам страждає від трьох рідкісних аутоімунних захворювань. Стурбована актриса захотіла дізнатися, як він лікується, записала назви захворювань у свій мобільний, і зазирнула в Інтернет, щоб зрозуміти, що це за хвороби.
Її зацікавив шнурок із соняшником на шиї журналіста. Він пояснив, що носить його, щоб показати, що в нього прихована інвалідність, і Сюзана подумала, що було б цікаво мати такий самий, щоб позначити, що вона теж має приховане захворювання. Журналіст подарував їй свій, не очікуючи, що акторка прийме його подарунок. На його подив, вона прийняла його без вагань, одразу ж одягла на шию і з почуттям подякувала журналісту. Міцні обійми та сльози увінчали цей момент.
💭 “Тепер цей соняшник стане моїм амулетом”, – сказала Сюзана. “Ви дійсно вважаєте мене іконою бразильської драматургії? Овва, як приємно! Мені подобається… Я завжди хотіла зіграти леді Макбет, і захоплювалася творчістю Шекспіра, відколи почала працювати актрисою. Я вчилася та вдосконалювалася. Це дуже довга історія, але я розповім її стисло. У 1990-х роках, коли я грала у спектаклі Діогу Вілели, він сказав, що хотів би, щоб я зіграла леді Макбет. Незважаючи на те, що я вже грала в п’єсі “Ромео і Джульєтта” у постановці Жо Суареса ця думка засіла у мене в голові. Всі ці роки я мала нав’язливу ідею зіграти леді Макбет.
❓ А як вам спала на думку ідея зіграти у виставі, повній відсилань до творчості Шекспіра зараз, понад 30 років потому?
📝 Дуже важко заробляти на життя театральним мистецтвом, а я ніколи не залишала сцену. Я завжди грала на телебаченні і в театрі, але робота в театрі дуже втомлює. Доводиться їздити по всій Бразилії, це вимотує. Ти збираєш і розбираєш декорації, пакуєш валізи, вирушаєш то в спекотні, то в холодні регіони. Але тільки так вся Бразилія може побачити деякі зі спектаклів, які ставлять у театрах Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро. Я поговорила з Едгардом [Жорданом, продюсером] і він замовив п’єсу. У ній розповідається про мою кар’єру, а також трохи про історію бразильського телебачення. Я вирішила, що було б непогано розповісти свою історію.
❓ Так скористайтеся нагодою і розкажіть нам трохи про своє життя.
📝 Почну з того, що я 15 років жила з батьками у Буенос-Айресі (Аргентина). Я виросла за межами Бразилії, в юності займалася балетом, була викладачем балету та почала виступати на телебаченні як танцівниця. Я танцювала під пісні Маізи Матараццо, і мої танці почали привертати увагу. Потім я прийшла на телебачення і врешті-решт затрималася там на багато років.
❓ У книзі та п’єсі ви багато говорите про свою кар’єру.
📝 Я написала цю книгу швидше як мемуари для моєї родини, шанувальників, щоб вони знали, хто ким був. Я розповідаю про всіх, кого люблю, про колег та друзів. Я не маю ворогів, і ця книга вийшла такою легкою саме тому, що я не тримаю ні на кого зла. Досі все складалося добре, а якщо щось йшло не так, я казала: “Це частина життя, це також нормально”. Я легковажна, весела людина і дуже вдячна за те, що хоч і перенесла такі серйозні захворювання, але й досі працюю і виступаю на сцені у свої 82 роки.
❓ У мене три аутоімунні захворювання, і отримання діагнозу змінило мій погляд на життя. Я почав більше дбати про своє здоров’я і почав бачити цінність у простіших речах. Як вам було отримати діагноз? Чи змінилася ваша поведінка?
📝 Послухайте, як би неймовірно це не здавалося, я не сильно змінилася, не почала дивитися на життя по-іншому. Звичайно, неприємно усвідомлювати, що у тебе (хронічний лімфоцитарний лейкоз) аутоімунна гемолітична анемія та рак нирки. Але тоді я грала у виставі “Ширлі Валентайн” і мені подобалося грати цю чудову жінку. Я гастролювала зі спектаклем, який мені подобався, і це надавало мені сил. Торік лікар діагностував у мене рак нирки, і за місяць пухлина зросла на пів сантиметра. Він запитав мене: “Коли ви збираєтеся оперуватися?”. Я відповіла: “Я зайнята у виставі, вам доведеться мене почекати”. Він хотів призначити операцію на понеділок, але я відмовилася, і вирішила поїхати до Діснейленду, обожнюю це місце. Якщо вже мені доведеться померти, насамкінець я хочу повеселитися зі своєю сім’єю. Я взяла із собою всю сім’ю, своїх друзів, свою асистентку, яка піклується про мене, свого сина, онуків, і ми поїхали. Ми зупинилися в тематичному готелі в Орландо, в діснеївській кімнаті “Білосніжка”, в кімнаті моєї мрії. Ми пробули там 15 днів, я була щаслива, забула про все, розважаючись на атракціонах, а онуки підбурювали мене покататися на американських гірках. Син і невістка дуже хвилювалися за мене і посадили в інвалідний візок. Це дратувало мене найбільше. Я дуже активна, тож я віддала коляску і вирушила гуляти пішки. Син хвилювався за мене, казав, щоб я йшла повільніше, друзі поривалися нести мою сумку. А я робила все, що хотіла, була весела, щаслива. Це були чудові 15 днів. Повернувшись додому в Ріо в неділю, я зателефонувала лікарю і запитала: “Коли ви хочете мене оперувати?”. Він відповів: “Завтра”. Мене прооперували 2 жовтня. Тільки подумати! Мій день народження був у серпні, у вересні я грала у виставі та подорожувала. Після операції я мала 20 днів відпустки, і в грудні я почала зніматися у фільмі на “Глобо”. Я знялася в багатьох програмах, які вийшли в ефір у квітні. У мене був чудовий листопад. Тому що я повернулася на телебачення, чого не було давно.
❓ А в якому фільмі ви знялися для “Глобо”?
📝 Це історія про жінку на ім’я Тереза, яка любить новели, шалено хоче зустрітися зі своїм улюбленим актором Тоні Рамосом і побачити студію “Прожак”, яка тепер уже називається не “Прожак”, її перейменували на студію “Глобо”. У моєї героїні є онука, яка каже: “Я виконаю твоє бажання, бабусю. Я відведу тебе до входу на студію “Глобо”, але ми не зможемо туди потрапити”. Тереза все ж таки намагається потрапити всередину, потім вони з онукою сідають у вантажівку, яка мала доставити на “Глобо” фрукти, і проводять всю ніч на телебаченні, показуючи студії. Так публіка знайомиться із студіями, гримерками, садами, декораціями. Персонажі беруть участь у програмах, зустрічаються з Кауа Реймондом, знайомляться зі статистами.
❓ Що для вас означає бути частиною історії “Глобо”?
📝 Я дуже пишаюся тим, що працюю в цій компанії. Вона існує вже 54 роки. Завдяки роботі тут, я розбагатіла та змогла підняти на ноги сина, якого виростила одна. У мене у власності 5 маєтків, мій син відвідував найкращі школи, і все це завдяки моїй роботі на телебаченні та в театрі. У свої майже 83 роки я почуваюся щасливою і реалізованою жінкою. У мене є сили та бажання продовжувати працювати. Багато людей вважають за краще виходити на пенсію у 60 років. У 60 я все ще була на підйомі.
❓ І в цьому віці ви навіть були ватажком ходи барабанщиць на карнавалі, чи не так?
📝 Я займалася самбою і була у чудовій формі. Але потім участь у карнавалі почала мене трохи обтяжувати. Важливо усвідомлювати, що будь-яка моя помилка могла завдати шкоди школі самби, яку я представляла.
❓ Чи могли б ви знову відчути весь цей адреналін і знову стати ватажком ходи барабанщиць школи самби?
📝 Ні, адже для цього потрібна хороша фізична підготовка, а я не ходжу до спортзалу щодня. І не збираюся сідати на дієту, щоб схуднути та не мати целюліту.
❓ Ви завжди отримуєте компліменти в соціальних мережах, коли опубліковуєте фото в купальнику. Що ви робите для підтримки себе у формі?
📝 Звичайно, я дбаю про свою шкіру, користуюся кремами. Але моя шкіра така гладка завдяки генетиці. Моє тіло теж досить пружне завдяки генетиці та м’язовій пам’яті (свого часу я займалася балетом). Зараз я не так багато часу приділяю заняттям фітнесом, як раніше, але моє тіло, як і раніше, в хорошій формі. Просто я завжди була дуже активною. Ви маєте рацію.. завжди знаходяться люди, які роблять мені компліменти і кажуть, що неможливо так добре виглядати у 82.
❓ Але ви також часто стаєте об’єктом нападок та критики. Наскільки сильно це вас турбує?
📝 Слухайте, нелегко читати коментарі на кшталт: “Ого, ти ще жива? Я думав, ти померла” або “Що ця стара досі тут робить?”. Спочатку я відбивалася, сперечалася, лаялася. Бо мене це зачіпало. Потім мій помічник порадив, щоб я більше так не робила. Тепер я швидко видаляю та блокую подібні повідомлення.
❓ Як це було – мати справу з пересудами про ваше життя ще до появи соціальних мереж?
📝 Це було дуже важко. Скажу вам чесно. Я ніколи не давала нікому приводу щось говорити про моє життя. Я завжди була етичною людиною. Мене ніколи не бачили п’яною чи обкуреною. Я завжди була дуже чесною, мій батько навчив мене цій праці, чесності та прямоті. Справа в тому, що мій перший шлюб не склався. Я хотіла займатися сексом і не хотіла виходити заміж. Але в ті часи не можна було кохатися до весілля. Отже, я вийшла заміж, але не змогла ужитися з чоловіком. Тому ми розійшлися, і я залишилася з нашим 6-річним сином. Навіть деякі мої колеги на телебаченні почали уникати мене, ніби я збиралася забрати у них чоловіка. Але треба було продовжувати працювати, дбати про сина. Я була молода, іноді мені хотілося розважатися. Але пліткарі не схвалювали моєї поведінки і розпускали різні плітки. Люди люблять попліткувати.
❓ Як ви думаєте, чи не вплинуло це на те, що в деяких людей склалося неправильне уявлення про вас?
📝 Так, багато людей знають мене тільки з соцмереж, судять про мене за моїми інтерв’ю. Але я думаю, що, наприклад, спектакль, в якому я зараз граю, може дуже багато розповісти про мене.
❓ Що ви відчуваєте, знаючи, що ваша сім’я так далеко від вас?
📝 Порожнечу в грудях. Знаю, це популярна фраза, але так і є. Я не провела жодного Дня матері із сином. Так, можливо це безглузде, капіталістичне свято, але цього дня я отримувала привітання від інших людей, а його не було поряд, і я звинувачувала в цьому себе. Моя мама померла рано, я виховувала своїх братів і сестер, і вони називали мене мамою. Пізніше, ставши матір’ю, я намагалася виховувати сина, але завжди багато працювала, заповнюючи прогалини у спілкуванні з дитиною роботою. Я дала своєму синові найкращу освіту. Я сама оплачувала його навчання. Вся моя зарплата йшла на оплату його навчання. У мене майже нічого не залишалося, а утримувати сім’ю доводилося самій. У мене не було такої зарплати, як у мого колишнього чоловіка. Тому мені доводилося багато працювати і відмовлятися від багатьох моментів спілкування із сином. Я відвідувала його лише раз на рік, бо знімалася в одній новелі за іншою. У результаті робота поглинула мене. Але я не шкодую про це, бо завжди була сильною жінкою. Я робила те, що мало бути зроблено. А син став віцепрезидентом “Sony”, зараз він ще підробляє діджеєм. Свого часу він отримав престижну роботу, тому що вільно розмовляв англійською завдяки навчанню у мовній школі. Зараз у мене дуже хороші стосунки із сином.
❓ На початку нашої розмови ви говорили про сексизм, з яким зіткнулися після розлучення, а тепер ми з вами розмірковуємо про сім’ю та переживання. Як це – жити у такому суспільстві, де переважають упередження проти людей літнього віку?
📝 Це дуже важко… Найчастіше, коли людина старіє, її відкидають як непотрібну річ. Але не можна просто так відмахнутися від того, хто старший. Мені пощастило, що я ще дуже активна. Я приїжджаю на “Глобо” та представляю проєкти, граю свої театральні постановки. Я зі сцени читаю монолог Шекспіра. А це дуже складний текст, та й вистава триває понад півтори години. Під час вистави я взаємодію з аудиторією, змушую всіх посміхатися, виявляти емоції. І це майже у 83 роки! Але чому так багато людей вважають мене просто старою калошою? У всіх є батьки, бабусі та дідусі. Усі, якщо Бог дасть, зістаряться…
❓ У минулому у вас також були складні стосунки з чоловіками… Чи можете ви розповісти про це?
📝 Я не знала, що чоловік зраджує мені просто у мене під носом, я йому вірила [Сюзана має на увазі свій шлюб із колишнім поліцейським Марсело Сілвою, який помер у 2008 році]. Чи можете ви повірити, що я дізналася про його зраду з газет? Жоден друг мені про це не розповів, всі знали, але ніхто мені нічого не сказав. Ну, а потім історія, як ви знаєте, закінчилася [його смертю]. Наступного дня я танцювала до упаду. Неподалік була журналістка, і вона побачила, як я танцюю наступного дня після смерті чоловіка. Можете уявити, що після цього почалося? Преса виступила проти мене.
❓ Як ви вважаєте, це був черговий епізод сексизму щодо вас?
📝 Звичайно. Чоловік був набагато молодшим за мене. Вся преса була проти мене в цьому епізоді. Але я звикла до того, що про мене часто пліткують.
❓ У п’єсі ви кажете, що не знаєте, як помирати на сцені… Фернанда Монтенегро каже, що смерть – це щось постійне, щоденне, щомиттєве. Йдеться про те, щоб спробувати прийняти це як належне. Яким є ваше ставлення до самої ідеї людської смертності?
📝 Усвідомлення смерті постійне. Воно завжди із нами. Поки у вас є життя, поки є сили щось робити, жити завжди добре. Поки я можу працювати, грати в театрі та виступати на телебаченні, я почуваюся добре. Але я боюся смерті.
❓ А чого ще ви боїтеся?
📝 Без сумніву, хвороби. Я боюся захворіти.
❓ Чого чи кого вам найбільше не вистачає?
📝 Рання смерть моєї матері досі завдає мені болю, це так жорстоко. Я роблю все можливе, щоб не думати про це, але щоразу, коли почуваюся вразливою чи беззахисною, я думаю, що якби вона була зі мною, мені було б легше.
❓ А як у вас зараз справи з особистим життям?
📝 На даний момент я вільна, спокійна, зосереджена на сім’ї. Але впродовж всього свого життя я робила вибір. Або ви вибираєте того, хто вас підтримуватиме, або любовні пригоди і пристрасть, я завжди віддавала перевагу найбіднішим чоловікам і в результаті тусила з наймолодшими (сміється актриса).
❓ Що ви просите у вечірній молитві вночі, перш ніж лягти спати?
📝 Увечері, коли я молюся, я дякую Богові за минулий день і прошу миру та спокою в домі, здоров’я для моїх собак, себе, своїх помічниць по господарству, прошу, щоб наступного дня все було добре. Я дуже вдячна за все, що мені довелося пережити, і навіть якщо мені було погано, я можу лише дякувати Богові.
