Талма де Фрейтас, котра зіграла роль Зілди – покоївки Елени в новелі Маноела Карлоса “Сімейні узи”, каже, що люди й досі впізнають її по цій ролі.
“Можете повірити, що люди впізнають мій голос навіть раніше, ніж моє обличчя? Вони кажуть: “Я тебе звідкись знаю”. Я говорю, що я актриса, а вони відповідають: “А-а-а, ти та покоївка з “Сімейних уз”!”. Якось я сіла в таксі і, привітавшись, водій сказав: “Я знаю, хто ви, я впізнав вас за голосом!”.
Під час повторного показу “Сімейних уз” Зілда опинилася в центрі дебатів про права домашньої прислуги, оскільки в сюжеті героїня не мала вихідних: вона була доступна для роботи вранці, вдень та вночі, у будні та вихідні. Паралельно з критикою з’явилися меми. Один з них “Кави, доно Елено?”, котрий сама Талма використовувала у своєму профілі у соцмережах.
“Говорять, що Зілда популярна у TikTok. У мене там є аккаунт, але я збираюся передати його Гаеллі, моїй 11-річній дочці, щоб вона дивилася за ним”, – сміється Талма, заявляючи, що творчість бразильців здається їй цікавою. “У веселощів немає меж! Це водночас і данина поваги, і критика. Я думаю, що вся критика справедлива, але важливо, щоб вона залишила Інтернет. Нам належить боротися за права нинішніх “Зілд”. Мій персонаж був створений Манекою 24 роки тому в іншому контексті. Неприпустимо, що люди й сьогодні працюють у ситуаціях, схожих на рабство”.
У США, де уродженка Ріо прожила 10 років після того, як вийшла заміж за ірландського кінорежисера Брайана Кросса, такі як Зілда зустрічаються рідко, але їм добре платять, про що розказала Талма.
“Там прибирання вартує великих грошей. Кожен дбає про свій будинок. Іноді я запрошувала подругу допомогти мені, а наступного тижня прибирала в неї вдома”, – розповідає артистка, яка повернулася до Бразилії наприкінці 2022 року, щоб знятися у фільмі “Мій друг – пінгвін”, серіалі “Американа” на Disney+ та новелі “Дона Бейжа” на Max і має намір залишатися в Сан-Паулу ще як мінімум на 2 роки: “Поки Лула буде президентом країни, я залишусь. А там подивимося”, – каже вона. “Мій чоловік залишається у Лос-Анджелесі, бо він працює там в університеті. “Основа наших відносин – дружба”, – уточнює вона, зізнаючись: “Мені не подобалося бути іммігранткою. А моя дочка любить бразильську їжу, а ще їй подобається доброзичливість бразильців. Я сказала їй: “Ти ніколи по-справжньому не впізнаєш свою матір, якщо не вивчиш португальську і не зрозумієш, що таке Бразилія”.