Розмова кореспондентів журналу “ELA” з найталановитішою актрисою Фернандою Монтенегро тривала 4 години, і це було чарівно.
Будинок Фернанди повністю відбиває глибокий внутрішній світ своєї господині. Тепле світло, що проникає через вікна, барвисте панно з картин Бурле Маркса, Ейтора дос Празереша та Мануеля Еудосіо,на стіні. Все це лише підкреслює, наскільки Фернанда закохана у мистецтво.
📝 “Це будинок людини, яка прожила майже сто років”, – каже Фернанда. Так і є. Навіть меблі у вітальні, що частково складаються з реквізиту колись забраного Фернандою зі зйомок, стали мовчазним свідком її артистичної кар’єри, що охоплює майже 8 десятиліть.
У свої 92 роки Фернанда, яка готується стати членом правління Бразильської академії образотворчих мистецтв, де вона займе крісло номер 17, яке раніше належало Афонсу Аріносу де Мелло Франко, каже, що “відчайдушно” любить життя. Вона вважає, що Бразилія зробила крок назад в еволюційному процесі, внаслідок чого люди стали “беззахисними, вразливими, кинутими на свавілля стихій жертвами”, але навіть у такій ситуації не бажає мовчати.
📝 “Настав час для тривожних запитань”, – каже вона, і ці її слова задають тон усьому інтерв’ю.
Та, кого драматург Нельсон Фернандес колись назвав “безтурботною музою”, впевнена, що зараз, як ніколи раніше, людям потрібна надія.
📝 “Що ж, давайте поговоримо”, – говорить Фернанда, і журналісти розуміють, що перед ними зовсім не легенда і не міф, а жінка, готова гаряче і пристрасно говорити про театр, дружбу, кохання, таємниці. Точніше, про незбагненну таємницю життя, яку, схоже, вона опанувала. Давайте ж поринемо у дивовижний світ Фернанди Монтенегро!
❓ У своїй книзі “Пролог, перший акт, епілог” Артур Шешеу написав, що “Ми пережили смерть Жетуло Варгаса, манію величі Жуселіну Кубічека, військову диктатуру, план Коллора, митне свавілля Болсонару… На щастя, з нами була Фернанда Монтенегро. Це допомогло перетворити ті важкі роки на кращі роки нашого життя”. Як Ви ставитеся до цих слів?
📝 “Я народилася в минулому столітті. Це був вік винаходу атомної бомби, але в той же час він став століттям революційних перетворень у мистецтві, медицині, антропології, соціології. Настав час прийняти і нове століття з усім тим хорошим і поганим, що він несе з собою. Ми повинні розвивати сучасну культуру”.
❓ Готуючись до фотосесії, що супроводжує це інтерв’ю, ви сказали: “На цих фото ви побачите не мій персонаж, а мене саму”. Якою ж стане Фернанда Монтенегро, зайнявши почесну посаду академіка Бразильської академії образотворчих мистецтв?
📝 “Академії виповнюється 130 років. Вона завжди була священним культурним простором та завжди протистояла часу. Я відвідую Академію вже багато років, і мені самій захотілося взяти участь у її діяльності. Прекрасно, що можна внести в мистецтво дух боротьби, своє бачення світу, діючи зсередини. Моя діяльність в Академії дуже відрізняється від того, що я роблю на телебаченні чи театрі. Я постараюся вкласти у роботу весь свій життєвий досвід”.
❓ Чи означає це, що робота в Академії для вас – це свого роду нова роль?
📝 “Це не роль. Я ніколи не прикидаюся, не граю ролей поза сценою. Ось і тепер, під час свого вступу на посаду, я не збираюся проголошувати програмну промову, я говоритиму від душі. Я розповім про актрис, жінок, які присвятили життя театру та сцені, і віддам їм належне”.
❓ Марта Гоес, яка співпрацювала з вами у роботі над книгою, вважає, що ваше обрання на посаду в Академії є закономірним результатом вашої самовідданої роботи. Чи ви згодні з цим твердженням?
📝 “Театр існує в Бразилії вже 500 років. Я – людина мистецтва. Моє покликання веде мене, і я не можу цьому чинити опір”.
❓ Ви брали участь у таких сміливих виставах, як “Спалах” Джеральда Томаса та “Дні трощі” (1991). Чому ви пішли на такий ризик?
📝 “Щоразу, виходячи на сцену, ти проживаєш чиєсь життя, народжуєшся і вмираєш. Вихід на сцену сам по собі вже ризик. Вас або приймають, або відкидають. Іншої альтернативи немає”.
❓ Щоб поставити наступні запитання, мені довелося звернутися до цитат великих митців. Як ви розумієте фразу Мілора Фернандеша: “Ми створені з праху, марнославства та страху”?
📝 “Ми завжди живемо в умовах ризику.. Жити дуже небезпечно. Щодня хтось із людей страждає… про це написано в Біблії. Я згодна з Мілором. Ми всі відчайдушно чіпляємося за життя, наше прагнення вижити так велике, що нам часом здається, ніби навіть смерть не зможе його перемогти. Ми мріємо про фізичне безсмертя, але все одно помираємо…”.
❓ Вибачте, але для мене та, що зіграла сцену сніданку з Пауло Отраном (у серіалі “Війна статей”, де ваша героїня свариться з його героєм ви кидаєте один в одного всю їжу, що є на столі), вже безсмертна.
📝 “Цю сцену ми зняли з одного дубля, наприкінці дня. На нас найшло натхнення. Це була майже імпровізація, все сталося випадково”.
❓ Випадковість іноді може відіграти в житті важливу роль, чи не так?
📝 “Сімона де Бовуар говорила, що останнє слово завжди залишається за випадковістю”.
❓ Наскільки важливою є роль випадковості у вашому житті?
📝 “Я багато думала про це. Чому я пішла саме цією дорогою, а не іншою? Чому втрачала хороші можливості, які могли б забезпечити мені майбутнє ? Просто кажучи: ні, я не хочу. Я не можу відповісти тобі, чому я, так би мовити, схилялася вправо, а не вліво? Я кажу це не в політичному сенсі, а в загальнолюдському”.
❓ Що хорошого у старості?
📝 “Досвід та спогади. Найголовніше – зуміти зберегти хорошу пам’ять, тому що багато спогадів безцінні. У збірці “Колір одержимості” Руя Кастро наводиться цитата Нельсона Родрігеса: “Смерть старого друга – це катастрофа пам’яті, після якої наші стосунки з минулим змінюються назавжди”. Кожен друг, що йде в інший світ, забирає з собою цілі роки нездійснених зустрічей. Я відчуваю глибокий смуток тому, що багато моїх друзів, ті, хто супроводжував мене в життєвій подорожі, вже пішли назавжди. Старі люди іноді стають буркунами, бо починають розповідати щось молодим, прагнучи передати їм свої спогади. Серед нас залишилося дуже мало тих, кому за дев’яносто”.
❓ Кого з акторів та акторок, які нині живуть, ви вважаєте своїми близькими друзями?
📝 “Наталію Тімберг, Лауру Кардозу, Ліму Дуарте. Я згадую тих, хто був зі мною поряд у 90-95 роках, а крім них я дружила з багатьма акторами 80-х. Якщо когось забула, прошу вибачити мені.”
❓ А за ким із тих, кого вже немає з нами, ви найбільше сумуєте?
📝 “Насамперед, за чоловіком, кохання всього мого життя, моїм Фернандо (Торрес), Сержіо (Брітто) та Італо (Россі). Ми з чоловіком прожили разом понад 50 років. Нас зближувала робота в театрі, на телебаченні, обмін думками про все: книги, мистецтво, кіно, подорожі. Ще одна фраза Нельсона Родрігеса: “Союз чоловіка і жінки трапився зовсім недавно за мірками всесвітньої історії та історії людських сердець”. Керуючись доказами серця, ви ніколи не залишитеся на самоті, в яку б епоху ви б не жили, адже слухаючи серце, можна пережити все, навіть нестерпне. Не важливо, чоловік ти чи жінка, ніколи не забувай слухати своє серце. Це особливо важливо у відносинах між подружжям”.
❓ “Як могла така цікава і талановита жінка мати в житті лише одного чоловіка?”, – запитує Марія Фортуна, репортер Segundo Caderno. Більше того: які межі вашого лібідо? Яке місце займає секс у вашому житті?
📝 “Це досить просте запитання (Фернанда робить паузу). Досить просте, хоча дуже делікатне. Незважаючи на те, що і я, і мій супутник життя багато дозволяли собі в аморальній грі, якою є театр, на сцені ми проживали багато з того, чого не відчували у житті. Це стосується й сексуальних сцен. А інакше не можна. Це частина творчої еволюції, розумієте? У кожного вигаданого героя своє ставлення до сексуальності. І ви маєте взяти це до уваги”.
❓ Сцена – це простір свободи?
📝 “Там можна все. З іншого боку, актор – лише інструмент у руках драматурга та сценариста, граючи, він віддає всього себе герою, а приходячи додому, стає зовсім іншим. Це схоже на шизофренію”.
❓ Ви коли-небудь замислювалися про те, щоб знову вийти заміж?
📝 “Ні, ні, ні. Я прожила разом із чоловіком 60 років. Ми терпіли один одного, любили, сумували, прощали, бажали…. Але ми не були унікальні, таких пар багато. Я не романтизую дійсність, таке життя. І в цьому його велике таїнство. Життя незбагненне, не можна створити формулу любові. Точніше, у кожного вона своя. За словами Міріам Лейтао, “ми живемо в грецькій трагедії. 6 мільйонів людей у світі померли від коронавірусу, і президент Бразилії, зі своїм недбалим ставленням до вакцинації, зіграв у цьому не останню роль. На наших очах диктатор вбиває народ, а з культурою поводяться так, ніби вона в чомусь завинила. Настав час прислухатися до дони Фернанди. Коли закінчилася Друга світова війна, мені було 15 років. Тоді я вірила у хороше майбутнє, у можливість конструктивного діалогу людей та уряду. Сьогодні я бачу, що все це виявилося моїм романтичним маренням. Схоже, в юності я була надто наївна. Ми змушені жити за нинішнього уряду з президентом, який робить символом своєї президентської діяльності руку, яка тримає зброю (робить характерний жест Жаіра Болсонару). Це огидно. Зараз ця людина перебуває при владі тільки тому, що всі попередні уряди, хоча і більш демократичні, робили недостатньо. Як приклад я наводжу фавели і те, що в них відбувається. Чому ця людина не була відсторонена від влади? Соціальна депривація у суспільстві не має бути настільки сильною”.
❓ Як це змінити?
📝 “Не знаю. Іноді мені здається, що наш адміністративний центр, місто Бразиліа – це окрема країна, яка одного разу колонізує Бразилію”.
❓ Ви якось сказали, що більше ніколи не голосуватимете. Ви не передумали?
📝 “Я не голосуватиму. Для мене останньою краплею стало те, що наш уряд зробив з культурою. Нас і раніше часто заганяли в підпілля, але ми все ще живі… Ми не вимерли”.
❓ Яких бразильських поетів та письменників ви читаєте та перечитуєте?
📝 “Грасільяно Рамоса, Машаду де Ассіса, Кларісі Ліспектор, Сесілію Мейрелеш, Неліду Піньйон”.
❓ Хто з митців допомагає вам пишатися тим, що ви бразилійка?
📝 “На даний момент? Каетано Велозу”.
❓ Ви багато читаєте про війну в Україні? Наш оглядач Дорріт Харазім хотіла б дізнатися, з яких джерел ви отримуєте інформацію та як часто це робите?
📝 “Я читаю газети Folha de Sao Paulo, Estadão, O GLOBO. Зазвичай я читаю їх вдень або рано вранці; якщо випуск наступного дня вже доступний в Інтернеті, я читаю його на своєму мобільному телефоні”.
❓ У який час ви зазвичай лягаєте спати?
📝 “Я актриса, і все життя лягала спати близько другої години ночі”.
❓ Розплющивши очі вранці, про що ви думаєте насамперед? У листі Пауло Отрану, який є у вашій книзі, ви пишете “Я відчайдушно люблю життя”. Це, як і раніше, так?
📝 “Так. Я встаю і поринаю в життя, насолоджуючись ним, поки можу це робити, і мій зв’язок з реальністю ще не порушений. Я йду назустріч життю… Звичайно, я боюся якось не прокинутися, але краще вже померти уві сні, ніж позбутися пам’яті”.
❓ Ви відчуваєте, що час зупинитися ще не настав?
📝 “Він не настав, але я трохи сповільнила свій ритм. Я ж звикла бігти по життю (сміється Фернанда). Тепер я йду повільно. Я походжу з сім’ї довгожителів, але мене стало дивувати, що за віком я вже наближаюся до 100 років. Світ знову перезавантажився, Бразилія відкотилася назад. Але я вірю, що прийде покоління, яке перенесе Бразилію до сьогодення. Поки що ми живемо в 19 столітті”.
❓ Як у вас складаються стосунки з трьома вашими онуками – Жоакімом, Даві та Антоніо? Якими ці молоді люди стануть у майбутньому, як ви вважаєте?
📝 “Вони будуть не схожі на нас з вами. Вони більш свідомі. Я не думаю, що вони такі романтичні, як я у свої 20 років. Вони сучасніші”.
❓ Наша телеоглядач Патрісія Когут хотіла б дізнатися про роль критиків у вашому особистому становленні. Що ви кажете молодим акторам, коли вони запитують, чи варто їм брати до уваги вагомість думки критиків?
📝 “Вони повинні взяти до уваги думку критиків. Адже критик – це не тільки власне критик, але і, скажімо так, елемент аудиторії, глядач, який приймає або відкидає вас. Ми живемо за рахунок цього, визнання або відкидання з боку критиків – теж частина нашої професії. Наш час майже минув (Фернанда повинна поїхати на церемонію на честь академіка Кандідо Мендеса)… Так, знаю. Насамкінець скажу ось що. Ми, бразильці, зараз, немов птахи, що втратили опіріння. Бразилія зробила крок назад в еволюційному процесі, в результаті чого люди стали беззахисними, вразливими, кинутими на свавілля стихій жертвами. Я не розумію, чому Бразилія не позбулася Болсонару. До якого часу наш адміністративний центр, місто Бразиліа, буде немов окремою країною-загарбником, який має на меті колонізувати решту країни? Можливо, потрібно буде, щоб змінилося ще два покоління і тільки тоді Бразилія зрозуміє, наскільки вона низько впала під час правління Болсонару”.
❓ Думаєте, ви цього не застанете?
📝 “Не застану”.
❓ Але ви вірите, що це застануть ваші онуки?
📝 “Так. Хоча б початок цього процесу мої онуки точно застануть”.
