Талант актора вимірюється не лише його здатністю зобразити на екрані певний типаж, а й умінням повністю перевтілюватися, переходячи від однієї роботи до іншої. Найкращий приклад тому – Ірандір Сантос. Спостерігаючи його в кадрі, глядачі розуміють справжнє значення слова “інтуїтивний”. Актор змушує глядачів тремтіти від захоплення кожним своїм поглядом, реплікою чи жестом. Найбільше вражає те, що Тіао на прізвисько “Курка” з новели “Відродження” зовсім не схожий на Зе Лукаса на прізвисько “Нічий” з “Пантаналу” (2022). До речі, у 1 фазі новели у нього була інша роль – Жовентіно, але ці два персонажі не мали абсолютно ніякої схожості один з одним. А як щодо Алвару з “Любові матері” (2019), стильного бізнесмена без найменших докорів совісті? І все це лише нещодавні роботи актора на малому екрані.
Ірандір Сантос має не тільки виняткову обдарованість, але й приголомшливу скромність. Даючи інтерв’ю та намагаючись описати свій творчий шлях на телебаченні та в кіно, він говорить м’яко, ретельно підбираючи слова.
Кар’єра актора, що народився в штаті Пернамбуку, триває вже 2 десятиліття, за які він встиг знятися в найцікавіших і сміливіших бразильських аудіовізуальних постановках останніх років, і отримати кілька нагород, у тому числі премію APCA, 5 премій Гуарані, а також був номінований на 7 премій Grande Otelo Awards, премію ACIE та премію Quality Brazil Award. Робота у кіно принесла йому призи на найважливіших фестивалях, у тому числі “Трофей Кікіто” за найкращу чоловічу роль на фестивалі Грамаду. На телебаченні він з’являвся в таких теленовелах як “Любов матері”, “Відродження”, “Пантанал”, “Старий Шику”, “Мій маленький шматочок землі” та в серіалах “Там, де народжуються сильні”, “Вкрадена любов”, “Два брата”.
В інтерв’ю актор згадує дитинство, розповідає про свій досвід у кіно та створення своїх персонажів.
❓ Яким було ваше дитинство у провінції штату Пернамбуку?
💭 “Насправді, я жив не лише у сільській місцевості. Мій батько працював у банку, і його переводили кожні 2 роки, тому ми кочували по різних районах, від штату Агресте до узбережжя. Так, це було майже кочове життя. Не встигали ми влаштуватися на новому місці, як нам доводилося їхати. У цьому є свій негативний бік, тому що в дитинстві ти заводиш перших друзів, і тут же втрачаєш їх, але є і позитивний – ти маєш можливість подорожувати, знайомитись з новими місцями та людьми. Моє дитинство було періодом подорожей адаптації та нових відкриттів. Мої батьки мали традиційне виховання, засноване на релігії і так званих хороших манерах”.
❓ Чи було Вам надано релігійне виховання?
💭 “У перші роки мого життя католицизм мав на мене великий вплив. Адже роль церкви дуже важлива, зокрема й у тому, щоб нові соціальні рухи отримували розвиток. У сільській місцевості драматичне мистецтво практично не має релігійного контексту, але ви явно відчуєте його, стикаючись з театром”.
❓ Чи є у вас в сім’ї артисти?
💭 “У мене був дядько на ім’я Карлос Пінто, який виступав у Лімоейро. Сьогодні я думаю, що він був великим візуальним художником, який умів перетворювати предмети на мистецтво, але його не розуміли. Наприклад, він грав зі мною в ігри та малював малюнки, які й досі є важливим інструментом для створення моїх персонажів. Коли він приходив до нас додому, то викликав радісний переполох. Було дивно відвідувати дядька, у нього завжди було щось нове: то розмальована стіна, то щойно пошитий одяг, то цікаві ідеї, якими він хотів поділитися. Він дуже вплинув на мене і став моїм життєвим орієнтиром. Крім того, мій дід був саксофоністом, і з гордістю говорив, що утримує сім’ю, граючи на саксофоні. Мій батько завжди був музично обдарованою людиною, і коли вийшов на пенсію, то одразу відкрив сересту-клуб, де виконувались ліричні пісні та серенади”.
❓ Які актори справили на вас враження до вступу до театрального ВНЗ?
💭 “Телебачення було дуже популярне, і такі великі актори, як Ліма Дуарте та Пауло Грасіндо, захоплювали і мене, і мою сім’ю. Кіно довго не входило в моє життя, в Лімоейрі був лише один кінотеатр під назвою Cinema da Praça, який показував фільми час від часу. На Різдво, пам’ятаю, я дивився класичні чорно-білі фільми та фільми за участю Маццаропі. Мені подобався Маццаропі, його спосіб спілкування з глядачами був дуже близький мені. Темп, який він ставив, і ритм, що викликає сміх, були тими елементами творчості, які мені дуже подобалися. У Лімоейро також було 2 театральні колективи, і один із них ставив тексти Аріано Суассуни. Першою постановкою, яку я побачив, була “Святий і свиня” трупи Leonarte. Я пам’ятаю, як мене схвилювала сцена, і я захотів стати частиною цієї трупи.
Ірандір взяв участь у 4 теленовелах за сценарієм Бенедіто Руй Барбози і вдячний сценаристу за довіру:
💭 “У мене таке відчуття, що Бенедіто запрошує мене грати в новелах вже давно. Це відчуття ще з мого дитинства, коли я дивився новели, і воно закріпилося в моєму акторському сьогоденні, коли я побачив більше проектів Бенедіто. З 6, у яких я знявся за своє життя, 3 – це проекти Бенедіто”, – згадує актор.
❓ Яким був фінал сюжетної лінії вашого героя Жоана у “Вкраденій любові”? Він просто зник…
💭 “На “Глобо” надійшло багато листів із питаннями про Жоана. Люди хотіли для нього якогось покарання, бо він був лиходієм. Однак, за задумом режисера Жоржи Моури, фінал персонажа залишився відкритим”.
❓ Як виникла ідея документального фільму про вас під назвою “Іран”?
💭 “Під час зйомок фільму “Перекати-поле” Вальтер [Карвальу] потай від мене сфотографував те, як я репетирую. На знімальному майданчику був куточок, де я завжди готувався до ролі, а він, виявляється, знімав мене в цей час. Зазвичай я стояв спиною до всіх і був у навушниках, тож нічого не чув і не бачив. В останній день зйомок він сказав мені, що хоче щось із цим зробити, але я не дуже розумів, про що саме мова. За півтора року він прийшов до мене з готовим фільмом. У мене затремтіли ноги. Я зрозумів, що з його боку це був не більше ніж жест любові. Він просто ділився поглядом на актора, не бажаючи нічого розкривати чи виправдовувати”.
❓ А чому фільм називається “Іран”?
💭 “Так мене ласкаво називають друзі”.
❓ Як би ви описали свого героя Алвару з новели “Любов матері”, якого бразилійки, незважаючи на те, що персонаж є лиходієм, свого часу визнали найсексуальнішим чоловіком року?
💭 “Це могутня людина, яка хоче стати ще більш впливовою, і, прагнучи розширити свою компанію, руйнує життя багатьох людей. Але в той же час він живе з жінкою, котру дуже любить і яка є для нього прекрасним партнером”.
❓ Які в нього стосунки з його дівчиною Вереною?
💭 “Ці відносини – найпрекрасніше в цьому персонажі. Це справжнє кохання, мій герой абсолютно щиро її любить і вважає приголомшливою жінкою. Думаю, це чудово – зуміти показати настільки амбітну людину такою, що кохає”.
❓ Одного разу Фернанда Монтенегро сказала, що одним із режисерів, з яким вона хотіла б попрацювати, був Інгмар Бергман. А з ким би ви хотіли ще попрацювати у кіно?
💭 “Не буду витрачати слів задарма і скажу, що я б знову із задоволенням попрацював із тими режисерами, з якими вже працював раніше. Для мене це має велике значення, тому що, озираючись назад, на те, що я зробив за ці роки, я розумію, наскільки важливими були ці режисери для того, щоб змінити мене як особистість. Вони змусили мене стати іншою людиною і по-іншому дивитися на людей”.
❓ Розкажіть про Жовентіно – вашого персонажа з новели “Пантанал”.
💭 “На мою думку, Жовентіно – “людина, що йде на крок попереду своєї майбутньої, майже міфічної сутності”, і щоб достовірно зобразити цього простого пастуха, який живе в симбіозі з природою, я звернувся за натхненням до Осмара Праду, який зіграв Річкового старця – втілення колективної екологічної свідомості, вільного від амбіцій і марнославства. Робота над створенням персонажа почалася в той момент, коли я дізнався, що його гратиме Осмар Праду, актор, яким я дуже захоплююсь. Я побудував образ Жовентіно як свого роду фундамент, оскільки весь сюжет цієї новели тримається на цій людині та її сім’ї, і хотів передати в руки Осмара все те, що я створив у 1 фазі новели. Я з ніжністю згадую свою першу зустріч із Осмаром у “Пантаналі”. Під час тієї розмови я зрозумів, наскільки глибоко мені доведеться залізти в душу свого персонажа, щоб згодом із честю передати йому кермо правління”.
❓ Як було знову працювати з режисером Жозе Луісом Вілламарімом?
💭 “Робота з Вілламарімом означає для мене впевненість у справжності телевізійної мови та пошук в собі як в акторі чогось нового, несподіваного. У всіх моїх роботах з Вілламарімом він давав мені почуття творення та співтворчість, яка є основним для кожного актора. Актор має бути творцем, інакше ставати актором не має сенсу. Ми приходимо в цей світ, щоб творити, і, творячи, знову винаходимо світ”.
