Граючи роль Ліжії в новелі Алессандри Поггі “Дівчина з обкладинки” Палома Дуарте доводить, що двічі увійти в ту саму річку все ж таки можна. Адже її героїня Ліжія стала одним із найбільш обговорюваних у соцмережах персонажів новели завдяки своїм стосункам із колишнім чоловіком Раймундо (Дантон Мелло). Те саме свого часу сталося і з іншою її героїнею – Елоізою з новели Алессандри Поггі “Поза ілюзіями”.
Ліжія – приклад персонажа, який легко може бути засуджений глядачем: звинувачена чоловіком і дітьми в тому, що вона залишила сім’ю, вона стикається з вантажем мачізму в суспільстві, яке не прощає жінок, які шукають самореалізацію поза домом. Однак, саме завдяки міміці та харизмі Паломи ця розповідь набуває нової перспективи. Її гра не тільки олюднює персонаж, а й оголює ознаки женоненависництва, з якими стикається Ліжія, коли наважується бажати чогось більшого, ніж бути матір’ю та дружиною. Палома зіграла настільки переконливо, що змусила глядачів перейнятися характером героїні у всій її складності.
Сила новели у тому, як вона вирішує дилему Ліжії. Любов до дітей і чоловіка не повинна бути несумісною з бажанням досягти професійного успіху, але для багатьох жінок такий вибір все ще сприймається як зрада соціальних очікувань.
Палома Дуарте блискуче справляється з роллю, демонструючи цілий спектр емоцій – від гордості за свої досягнення до болю від того, що її не розуміють ті, кого вона найбільше любить. Цей досвід схожий на те, що вона вже пережила в ролі Елоізи в новелі “Поза ілюзіями” (2022) – що цікаво, також знятою за сценарієм сценаристкою Алессандри Поггі.
Ліжія живе у 1950-х роках, але вона – одна з тих героїнь, які найкраще відображають сучасні дебати про роль жінок старших за 40 у суспільстві. Вона стикається не лише з тяжкістю материнства та труднощами професійної самореалізації, а й з питаннями, пов’язаними з прихильністю та пристрастю.
Її відносини з Раймундо, які в чомусь нагадують відносини між Елоізою і Леонідасом (Еріберто Леао) з “Поза ілюзіями”, так само важливі, як і відносини між Селесті (Дебора Озоріо) та Еду (Кайо Маньєнті).
Ліжія не просто жінка, яка погодилася залишитися одружена за документами, щоб не заважати соціальному життю своєї дочки. Вона наполягає на тому, що в неї є мрії та прагнення, які виходять за межі ролі хранительки домівки, що знаходить відгук саме в наші дні, коли жінки почуваються перевантаженими подвійним навантаженням вдома та на роботі.
Крім того, вона дозволяє собі бути бажаною і коханою, нехай навіть і колишнім чоловіком Раймундо, який ходить канатом, балансуючи між реакційними упередженнями і бажанням не звертати уваги на думку суспільства на те, як він виконує роль “батька сімейства”.
Це дуже складна конструкція не тільки для сценаристки, якій потрібно буде обґрунтувати можливе спокутування цього мачиста, але і для Дантона Мелло, який грає Раймундо. Він і Палома зіграли одні з найкращих сцен у новелі.
Драма слідує тенденції, яка спостерігається з моменту виходу рімейку “Нас було шестеро” (2019). Романи зріліших персонажів полюбилися Інтернет-користувачам настільки, що герої цієї новели Клотільда (Симоні Споладоре) та Алмейда (Рікардо Перейра) перевершили пари, утворені молодими акторами.
Одне з пояснень цього феномена – старіння не лише бразильського населення, а й аудиторії телеканалів. 6-годинні новели втратили свою популярність у молодих глядачів не лише через зміну звичок, а й через проблеми в самій програмі – наприклад, через скасування молодіжної новели “Тренування” (1995-2020).
З іншого боку, дискусії про ейджизм стали основою зміни ставлення до створення зрілих персонажів із боку самих сценаристів і громадськості.
