Сценарист Сілвіо де Абреу, який 8 років пропрацював директором відділу драматургії на “Глобо”, зазначив, що страх зробити помилку став проблемою не лише для авторів теленовел, а й для всього телевізійного, потокового та театрального світу.
“Весь світ відчуває брак нових ідей”, – сказав він.
На думку 81-річного сценариста, тепер за постановки відповідають не творчі люди, а продюсери, які платять за роботу та роблять ставку лише на те, що спрацювало у минулому. Роздуми ветерана багато що пояснюють глядачам, яким здається, що вони постійно дивляться одну й ту саму новелу або збентежені нинішньою хвилею ремейків на телебаченні.
“Той, хто дає гроші, схвалює лише те, що, на його думку, буде успішним. Він вважає, що успіх матиме те, що вже одного разу було успішним”, – сказав Абреу в інтерв’ю з Жозе Армандо Ваннуччі та Жоржі Біном на каналі Vem Pod Chegar.
“Великі розважальні компанії стандартизували виробництво своїх історій. Це пов’язано із витратами, бо виробництво дуже дороге. Якщо автор не знає, що він збирається робити, він втрачений, але створення серіалу – це не дотримання формули”.
Абреу сказав, що це неправда, що серіали завжди були однаковими.
“Новели завжди розвиваються, вони еволюціонують із кожним новим автором. Їм потрібний стрибок уперед”, – каже він. “Раніше сюжети новел були адаптацією мелодрам із сусідніх країн. Діаш Гомеш (1922-1999), Жанеті Клер (1925-1983) та Івані Рібейру були відповідальні за зміни, що відбулися в жанрі, котрі рухалися прагненням зробити новели жанром, придатним для бразильського народу. Я думаю, що Глорія Перез, яка відноситься до нашої ери, все ще залишається в цій групі творців. Жоао Емануел Карнейру який молодший і є моїм дітищем, якого я виявив на “Глобо”, оцінюючи синопсиси, і Валсір Карраску, який теж молодший – він почав писати новели здається, у 2000 році, але він теж успішний”, – зауважив він.
За словами Абреу, реаліті-шоу всі однакові, як і ігрові програми, і таке інше.
“Нині ми маємо величезний вибір програм”, – сказав він. “Також більше немає тих очікувань, які були раніше. У вас більше немає нічого, що могло б спонукати вас піти в кіно, театр чи на телебачення”, – коментує драматург.