Позначка: Габріела Дуарте інтерв’ю

Наша зірочка Габріела Дуарте дебютувала на телебаченні у 15 років у серіалі “Top model” (1989). Дочка однієї з найзнаковіших акторок бразильського телебачення, на початку своєї кар’єри вона відчула, що тягар бути дочкою Режини Дуарте був набагато важчий, ніж вона передбачала.

💭 “Так, це тягар, але не обов’язково негативний, він часто підштовхував мене вперед, я відчувала, що повинна дати все, на що здатна, у своїй професії, у своїй кар’єрі, і вона є для мене дуже сильним прикладом, який має для мене велику цінність як мати, як людина, як професіонал”, – прокоментувала Габріела в ексклюзивному інтерв’ю для “MENSCH”.

Але час – хазяїн розуму, і він ясно показав, що Габріела заслужила свій успіх та талант. Настільки, що з кожною новою роботою вона ставала ще сильнішою, ніж була раніше. Так було протягом усіх новел, серіалів, фільмів, п’єс та книги (яку вона презентувала 8 жовтня у книгарні “Livraria Argumento Leblon”).

Говорячи про вистави, її поточна п’єса “O papel de parede amarelo e eu” (“Жовті шпалери і я”), написана в XIX столітті, котра зачіпає дуже актуальні теми, має великий успіх скрізь, де її ставлять. Це інтерв’ю – це і є талановита, цілеспрямована жінка з широкою посмішкою. Прочитайте та закохайтеся!

❓ Габріело, з моменту дебюту в “Top model” у 1989 році минуло вже понад 35 років вашої кар’єри. Серед фільмів, новел, серіалів і п’єс, що найбільше запам’яталося до цього моменту? Що торкнуло вас найбільше?
📝 “Озираючись назад, я бачу, що це досить тривала кар’єра, вже майже 40 років у професії, я почала в 15 років з “Top model”, щоб згадати одну з найважливіших робіт серед багатьох, в яких я працювала досі, але я думаю, що це початок кар’єри, котрий був таким щасливим, з таким неймовірним акторським складом, з людьми мого віку, розумієте? Сонячна новела, буквально новела на пляжі, і те, що я почала так, поставило мене на дуже класний шлях, яким я дуже пишаюся. А після цього було багато різного. У мій час, коли я починала, треба було дуже дбати про художню освіту, думаю, що я зробила все правильно, я завжди була дуже дисциплінованою щодо роботи, навчання, курсів. А потім була “Por amor” – новела, яка також звела мене на інше важливе місце, я дуже вдячна Манеці за Едуарду і, зрештою, новелі, яка існує досі, це класика теледраматургії. Загалом це складно. Я мала багато робіт, важко обрати щось одне. Думаю, я точно більше працювала на телебаченні, ніж у кіно та театрі, але мій досвід у театрі завжди був неймовірно важливим та чудовим. Я вже продюсувала декілька проєктів, зараз продюсую “O papel de parede amarelo e eu” під керівництвом Денізі Стоклос і Алессандри Маестріні, і це теж приносить мені величезне задоволення. Це місце, де актор може більшою мірою відчути себе господарем того, що відбувається на сцені, та своєї власної роботи. Я дуже пишаюся тим, чого досягла, я справді вважаю, що це гарна та чесна кар’єра”.

❓ Що приносить вам найбільше задоволення в роботі актриси? Чого б вам хотілося у цьому сенсі?
📝 “Найбільше задоволення в роботі актриси отримуєш до залучення в цю роботу, так як, по-перше, я актриса, яка дуже любить досліджувати, аналізувати; думаю, що я використовую можливості цієї чудової професії, щоб дійсно рости як людина, тому мені подобається поринати в епоху, звичаї, вивчати манеру говорити, думати, в політику, все це дуже сильно формує людину, на сцені ми віддаємо життя, тіло та емоції людям, чи не так? Я думаю, що це велике задоволення, завжди так було. І, зрештою, я хочу отримувати задоволення, я хочу, щоб люди були зворушені тим, що я роблю, щоб вони якось ототожнювали себе з цим, але, головне, щоб вони змінилися, хай навіть незначно, але щоб відбулася особиста, емоційна трансформація. Будь-яка трансформація, яку я можу викликати в іншій людині, означає, що моя робота була виконана добре, і це приносить мені найбільше задоволення”.

❓ Наскільки критика та публіка вплинули на вашу кар’єру?
📝 “Коли ти молодий, критика має великий вплив. Тобі потрібно мати міцну основу, щось, за що можна вхопитися, щось справді сильне, щоб ця критика, яка неминуче буде, не змусила тебе замикатися в собі. Зрозуміти, що це часто лише думка, і що вона не визначає твій талант, твою роботу і тим більше твій характер як людини. Але ми, актори, часто плутаємось. Критика – це нормально, вона буде присутня у цій професії. Для мене були дуже складні моменти, коли мене критикували, наприклад, під час зйомок “Por amor” за Марію Едуарду, але в той же час, сьогодні, озираючись назад, я бачу, як я виросла, як подорослішала, як стала кращою актрисою та кращою людиною. Тому я навіть не можу подумати, що це була серйозна проблема в моєму житті, я справді вважаю, що все гаразд. Все залежатиме і від того, з якого погляду ви аналізуєте речі, сьогодні я знаю, що завжди роблячи свою роботу, не турбуючись про це, я хочу отримувати задоволення від своєї професії”.

❓ Ви належите до покоління акторів, які досягали успіху в кіно та на телебаченні без лайків, переглядів та розкриття особистого життя в соціальних мережах. Зараз іноді навіть укладання контракту залежить від кількості підписників чи залученості в це. Як ви, як актриса, сприймаєте подібне та справляєтеся з цим?
📝 “Я належу до аналогового покоління, ми не мали уявлення про те, на що перетвориться наша професія, так само як ніхто не має уявлення про те, що нас чекає попереду, у нас немає кришталевої кулі, щоб знати, як складатиметься життя. Але я думаю, що ми повинні бути відкритими, щоб дивитися в обличчя новим часам і ставитись до цього легше, без зайвої ностальгії. Я вважаю, що все так, як є, і я по-своєму намагалася стати кращою, намагалася змиритися, удосконалюватися. Звичайно, я, як і раніше, часто натикаюся на перешкоди, це дійсно особливість покоління. Мені подобається говорити про це, тому що у мене є 19-річна дочка і 13-річний син, вони постійно говорять мені, що важливо йти в ногу з часом, але також показують, як мені важко йти в ногу з цим часом, таким різноманітним, і слідувати за ним. Потрібно продовжувати, ти маєш це робити. Мені подобається робити все з радістю та гордістю за те, ким я стала, за те, ким є. Ніщо не змінить мій характер. Я не стала іншою людиною через те, що ми живемо в більш цифрову епоху, я залишилася тією ж і намагаюся стати кращою, отримувати задоволення від того, що я живу в цей момент, тут і зараз”.

❓ Ви завжди намагалися не афішувати своє особисте життя. Так було і з розлученням, і з початком стосунків. Як ви поділяєте публічне та особисте?
📝 “Я думаю, що добре поділяю публічне та особисте. Сьогодні вже менше, чи не так? Сьогодні все вимагає, благає про більшу відкритість. Я думаю, що з появою такого чудового інструменту, як соціальні мережі, ми також втрачаємо, так би мовити, наше більш приватне життя, нашу приватність. Зрештою, ви виявляєтеся більш відкритими. Але я намагаюся робити все це з великим балансом і думаю, що, як і раніше, залишаюся стриманою людиною щодо свого особистого життя. Я не думаю, що хтось має розкривати те, чого не хоче чи з чим не згоден. Для мене так з усім: із моїм життям, з моїми стосунками, з політикою, з усім. Те, що я вважаю за можливе відкрити і поділитися з людьми, я відкриваю, ділюся, без проблем. Мені нема чого приховувати, мені не подобається ситуація, коли в приватному житті ти один, а в публічному – інший. Я одна й та сама людина, як фізична, так і юридична особа. Я не бачу великої різниці та відчуваю, що мої друзі теж не бачать цієї різниці. Бути однією людиною в одному місці та іншою в іншому – це дуже втомлює, а в мене немає на це енергії, тому я волію бути собою”.

❓ Ви – мати двох дітей, ваша дочка дуже схожа на вас… Які у вас стосунки з дочкою? Які уроки ви отримали з досвіду своєї матері і передаєте своїм дітям?
📝 “Я вважаю, що материнство і виховання дітей – це справді найскладніше, що тільки може бути, принаймні для мене. Найбільшим викликом, найбільшою пригодою в житті для мене було стати матір’ю, виховувати, ростити дітей, і в той же час, я дуже люблю цю роль, я дуже вимоглива до себе, у мене багато сумнівів, я часто не сплю ночами. Ману 19 років, вона вже майже доросла, я відчуваю, що іноді я надто сувора з нею, іноді я могла б дати їй більше свободи, у сенсі дозволяти їй робити свій вибір, але зрештою я не можу стриматися та говорю те, що думаю. Звичайно, я завжди намагаюся захистити її, я не хочу, щоб вона була точно такою, як я. Ніхто з них, ні вона, ні мій син, але я трохи хвилююся, бо хочу переконатися, що вони хороші люди, у цьому я не сумніваюся, бо цінностям не навчають, вони передаються, я не знаю… через повітря, яким ви дихаєте у своєму домі. Я навчилася дуже важливим речам від своєї матері, таким цінностям, як повага, співчуття, дивитися людям у вічі, і це те, що я хочу передати своїм дітям, основні цінності, а всьому іншому вони навчаться у житті, у цьому я впевнена, вони формуватимуться під впливом оточення”.

❓ Бути дочкою Режини Дуарте у певний відрізок твого життя означало наявність серйозних зобов’язань у кар’єрі. Це в якийсь момент стало для вас тягарем чи ви згодом навчилися справлятися із цими зобов’язаннями?
📝 “Питання про те, що означає бути дочкою Режини, вже породило багато суперечок, з якими я іноді не згодна, хоча, можливо, я сама себе так позиціоную, і для мене це ніби якийсь негативний тягар, хоча насправді це не так. Це, звичайно, обтяжує, але не обов’язково в негативному розумінні. Це часто підштовхувало мене вперед, я відчувала, що маю продемонструвати все, на що здатна, у своїй професії, у своїй кар’єрі, мама є для мене дуже сильним прикладом, який має для мене величезну цінність як для матері, як для людини, як для професіонала. Я тільки-но випустила книгу, в якій розповідаю про все це, і думаю, що тепер люди зможуть краще зрозуміти цей шлях з погляду Габріели-матері та Габріели – дочки Режини Дуарте. Я думаю, що ця книга виходить в дуже цікавий момент, щоб людям стало зрозуміло, наскільки я її поважаю, ціную, як мати, як професіонала, але, незважаючи на те, що я обрала ту ж професію, що і вона, я змогла надати своїй кар’єрі особистий напрямок, і це доставляє мені велике задоволення, радість, ч дуже щаслива через те, як усе склалося на цей момент”.

❓ Ви обидві протягом своєї кар’єри працювали разом… Яким був цей досвід? Чи хотіли б ви повторити цю співпрацю на сцені?
📝 “Мені завжди було дуже приємно працювати з мамою, між нами завжди була велика близькість, багато сміху, ми завжди добре проводили час, завжди з легкістю. Вона дуже легка людина і водночас дуже впевнена в собі. Вона дуже строга, коли треба чогось навчити, як це вже бувало кілька разів, не лише зі мною, а й з людьми, з якими вона працювала протягом усього життя. Вона завжди була дуже рішучою, навіть жорсткою, але також неймовірно лагідною, вона дуже ніжна, тому досвід завжди був чудовим. Звичайно, протягом деякого часу я відчувала, що мені потрібно працювати не тільки з нею, тому що справді був момент, коли я бачила, що мене завжди запрошують саме працювати з нею, це почало мене трохи втомлювати. Можливо, я була трохи виснажена, тому почала шукати інші можливості у своїй кар’єрі, де вона не була б залучена, але це було моє особисте рішення, яке не мало нічого спільного з дуетом, з партнерством, яке в мене завжди було з нею. І сьогодні я нарешті дуже сумую за роботою з нею, дуже хочу щось зробити з нею, ми дійсно шукаємо п’єсу в театрі, щоб зіграти її разом і відсвяткувати її кар’єру та життя протягом усього цього часу, красиво та гідно”.

❓ Наразі ви виступаєте у театрі з монологом. Ви відчуваєте всю важливість того, що знаходитесь на сцені наодинці і маєте утримувати увагу публіки до самого кінця. Яким є цей досвід?
📝 “Цей монолог також багато чому мене вчить. Я завжди знала, що виконання монологу буде чимось особливим, якщо не сказати великим викликом. Це звучить трохи банально, але, знаєте, у багатьох сенсах це був майже сюрреалістичний досвід. З одного боку, у вас є величезна свобода, тому що ви там одна, ви володієте простором, сценою, володієте цим священним моментом, коли ви на сцені, ви і глядачі, але з іншого боку, ви відчуваєте самотність людини, яка виконує монолог. Я недооцінила це почуття самотності, яке включає в себе багато, прохід між рядами і, зрештою, я насолоджуюся кожною хвилиною цієї роботи, відчуваю радості та страждання, які супроводжують це. Але я ні про що не жалкую, я думаю, що це був дуже чудовий досвід, не тільки для мене, а й для публіки”.

❓ Після Сан-Паулу, тепер Ріо… Які наступні напрями? Де ми можемо очікувати Габріелу?
📝 “Ну, після двох сезонів у Сан-Паулу, потім у Ріо-де-Жанейро, де ми провели майже 2 місяці, ми поверталися в Сан-Паулу ще на один вікенд 26, 27 і 28 вересня, а потім я вирушу в подорож. У жовтні я поїду до кількох міст: Курітіби, Сальвадора, Сан-Жозе-дус-Кампуса, до кількох міст у провінції Сан-Паулу, а наприкінці жовтня я зроблю перерву, щоб трохи відпочити, тому що мені потрібен час для себе і щоб відновити сили, бо це дуже виснажує. Я також продюсер, і зараз я відчуваю, що мені потрібно зробити паузу, щоб відновити роботу наступного року”.

❓ Які ваші плани на найближчу та середньострокову перспективу? Вас досі цікавлять новели? Чого б ще вам хотілося в сенсі аудіовізуальної індустрії?
📝 “У мене не так багато планів на найближчу та середньострокову перспективу. Я багато думала про п’єсу, публікую свою книгу, з великим задоволенням читати лекції, які я також неймовірно люблю. Думаю, що це новий ринок, який відкривається, і я дуже рада можливості безпосередньо спілкуватися з людьми. Аудіовізуальна індустрія завжди мене цікавитиме, я її обожнюю, мені вона дуже подобається, я навіть сама дивлюся телевізор, дивлюся багато серіалів і люблю новели, але в мене немає нічого, про що я можу сказати “це обов’язково станеться”. Наразі мені й так добре; я думаю, що все відбувається у потрібний час”.

❓ Щоб підкорити Габріелу, достатньо…
📝 “Щоб підкорити Габріелу, достатньо бути щирим, справедливим і чітким у тому, що хочеш сказати, у своїх намірах. Чим об’єктивніша людина, тим більше вона мене приваблює, я ж Овен, чи не так? Думаю, я маю таку рису, як брак терпіння до надто складних речей, тому мені подобаються об’єктивні та чіткі люди, які все викладають на стіл. Як я говорю, я працюю з правдою, правда – мій головний союзник у житті”.

Габріела Дуарте по-новому розкриває свою акторську та людську сутність. Актриса, яка нещодавно виступала на театральній сцені з моновиставою “Жовті шпалери і я”, переосмислює свою 20-річну кар’єру на телебаченні, взаємини з матір’ю, чоловіками та самою собою.

У другій половині цього року на книжкових прилавках Бразилії з’явиться написана нею у співпраці з журналісткою Брунною Кондіні автобіографічна книга, в якій Габріела розповідає про життя, присвячене світові мистецтва та телевізійній драматургії.

Ті, хто бачив Габріелу в теленовелах, навряд чи одразу впізнали її в тій жінці, яка постала перед публікою на театральній сцені в моноспектаклі “Жовті шпалери і я” – вона ніби вивертала душу навиворіт, намагаючись відчайдушно докричатися до кожного глядача, руйнуючи себе і збираючи уламки внутрішнього світу наново з кожною новою фразою. Габріела грає жінку, яка перебуває у пошуках власної ідентичності. Її боротьба за звільнення від надмірної опіки чоловіка (і супутнього їй психічного розладу) показана у виставі не лише за допомогою драми, а й завдяки вкрапленням гумору. Жіноча половина публіки відразу ж відчула себе залученою до дії. Але актриса була рада, що серед глядачів вистави були й чоловіки.

💭 “Мені дуже хотілося, щоб чоловіки теж взяли участь у діалозі, який я пропоную публіці”, – сказала вона.

Габріела дебютувала на телебаченні зовсім юною. Спочатку вона працювала в “дуеті” зі своєю матір’ю Режиною Дуарте, знімаючись у телепрограмах, рекламних роликах та новелах. Після дебюту новелі в “Топ-модель” (1989) Габріела отримала роль романтичної Рітінії в “Братах Коражень” (1995). Потім вона зіграла у новелі “Заради любові” (1997), виконавши роль Едуарди, дочки Елени, зіграної Режиною Дуарте.

💭 “Це був поворотний момент у моєму житті”, – каже Габріела, додаючи: “Чи до добра це було, не знаю, але відбулася справжня зміна парадигми”.

Завдяки цій роботі вона стала однією з головних героїнь новели, що виходила у прайм-тайм, і на власному досвіді зрозуміла, наскільки складно перебувати під прицілом критики.

Через 2 роки Режина і Габріела зіграли одну і ту ж героїню в гучному мінісеріалі “Шикінья Гонзага” (1999). Габріела відчула що, образно кажучи, настав час розірвати “пуповину”, що пов’язувала її з матір’ю, інакше вона не зможе реалізуватися як самостійна творча одиниця. На кону стояла кар’єра, слава та престиж.

Однак Габріела хотіла, щоб у ній бачили насамперед різнобічну актрису, а не доньку Режини Дуарте. Її не влаштовувало амплуа романтичної страждаючої ліричної героїні теленовел і вона почала зустрічатися з режисерами і просити їх давати їй ролі, які б допомогли їй вийти із зони комфорту. Зрештою, у неї все вийшло, незважаючи на те, що Габріелі довелося заплатити високу ціну за свою сміливість: її обличчя перестало з’являтися в новелах, що виходять у прайм-тайм. Однак для неї було важливіше кинути виклик самій собі.

У віці 51 року Габріела Дуарте з ніжністю озирається на минуле і каже, що не шкодує про те, що зробила.

💭 “Тепер я розумію, що завдяки зробленому в молодості вибору я змогла пройти тією дорогою, яку обрала сама”, – каже вона.

У 2023 році закінчився її 35-річний контракт із “Глобо”. Роком раніше вона розірвала свій шлюб із фотографом Жайро Голдфуссом, від якого народила 2 дітей, 18-річну Мануелу та 12-річного Фредеріко. За словами Габріели, нещодавно вона знову відкрила для себе любов з бізнесменом Фернандо Фрокою.

💭 “До того, як почати працювати над автобіографією, я не до кінця усвідомлювала, скільки випробувань мені довелося пройти на життєвому шляху”, – зізнається актриса.

❓  Якось ви сказали, що дуже хочете зіграти в моновиставі, і нарешті здійснили свою мрію. Але чому як основу для вистави ви обрали саме оповідання Шарлотти Перкінс Гілмор, опубліковане в 1892 році?
💭 “Мене торкнулася історія героїні оповідання, і те, як надмірна опіка з боку чоловіка негативно впливає на її психічне здоров’я. Коли я почала писати свою біографію, я задумалася про важливість особистісної самоідентифікації і мені захотілося перенести деякі проблеми на сцену”.

❓ Які саме проблеми ви маєте на увазі?
💭 “Мене турбувало постійне порівняння мене з моєю матір’ю. Я ставила запитання: хто я, що я насправді хочу нести в цей світ? Я обрала ту ж професію, що і вона, а вона на той момент вже була зіркою і улюбленицею всієї Бразилії! Запитань у мене було дуже багато. Спочатку я не пов’язувала текст оповідання Шарлотти Перкінс Гілман зі своїми переживаннями, але поступово почала розуміти його інакше. Тоді я об’єдналася з Алессандрою Маестріні та Денізі Стоклос, і народилася вистава”.

❓ У виставі є гумор. Вам подобається не сприймати себе занадто серйозно?
💭 “З віком я почала прагнути до легкості. Я більше не хочу страждати. Були часи, коли мені доводилося багато чого доводити. Зараз це вже в минулому. Гумор – моє рятувальне коло. Ми, нинішні жінки, стали войовницями і не збираємося здаватися. 100 років тому, в минулому столітті, таких жінок, як Віржинія Вульф і Шарлотта Перкінс Гілман, котрі заявляли, що вони втомилися від утисків, принижень і жорстокості, просто ігнорували. Вони закінчували життя самогубством. Іншого виходу в них не було. Нині, здавалося б, стало інакше, однак, читаючи прозу, написану у 80-х, ми, найімовірніше, скажемо не так: “Оце так, як погано, виявляється, йшли справи раніше”, а ось так: “Це ж треба! Справи і досі йдуть так само!”.

❓ Вам би хотілося залучити чоловіків до обговорення цих питань?
💭 “Так. Я не прагнула робити суто феміністську виставу, і сподівалася залучити до дискусії чоловіків. Зрештою, саме поведінка чоловіків стала каталізатором проблем моєї героїні. Мені б хотілося, щоб після вистави чоловіки обговорювали його зі своїми дружинами, дочками та сестрами. Зараз у Бразилії дуже гостро стоїть питання фемініциду – вбивств жінок, і я вважаю, що треба обговорювати його, особливо якщо у вашій родині є дівчатка підліткового віку. Ми, жінки, не повинні боятися відверто говорити з дочками на всі теми. Наприклад, про менопаузу”.

❓ Вам 51 і ви вступили в період менопаузи. Як це було?
💭 “Мама ніколи не говорила зі мною про менопаузу. Коли мені було 49 років, і я почала відчувати її перші симптоми, то подумала, що божеволію – в буквальному сенсі. Навіть подумала, що мені потрібно звернутися до психіатра. Я змінилася, стала дуже дивною, дратівливою. Я відчувала порожнечу, покинутість, самотність, і дуже сильно боялася. Я стала нервовою, перестала добре спати ночами. У віці 50 років [2024 року] мені стало ще гірше. Чому б не поміркувати про це? Я завжди кажу, що тільки ми, жінки, можемо назвати себе божевільними, а в устах чоловіків це прозвучить некрасиво і навіть маніпулятивно”.

❓ Яким чином чоловіки можуть зробити свій внесок в обговорення типово жіночих тем?
💭 “Я зовсім не мужененависниця, і не маю мети викривати або принижувати чоловіків. Я люблю чоловіків, і була заміжня за одним з них протягом 20 років. У мене є син і новий коханий. Мені не подобається войовничий фемінізм. Чоловіки теж страждають, але не можуть плакати або виявляти слабкість, і зганяють свої страждання на жінках, або виявляють агресію на дорогах. Було б непогано, якби чоловіки задумалися про це. Людей усюди оточує насильство. Я втомилася від цього, мені набридло, що в нашому світі стільки зла та роз’єднаності”.

❓ Впродовж багатьох років ви грали класичних романтичних героїнь теленовел. Чи влаштовувало вас це?
💭 “Моя перша роль у новелі “Топ-модель” (1988) була саме такою, і з того часу я переграла безліч ролей подібного типу. Настав момент, коли мені захотілося вдосконалюватись у професії, і я вирушила до Нью-Йорка, де навчалася у таких майстрів, як Антунес Фільу, Йошіо Оіда, пройшла курс під керівництвом Жуліани Карнейру да Куньї і почала розуміти, що не збираюся задовольнятися амплуа класичних романтичних героїнь.

❓ Вам хотілося різноманітності?
💭 “Так, і я почала діяти: зустрічала режисерів біля студій і говорила їм, що більше не хочу грати наївних і страждаючих дівчат, а вони тільки сміялися. Я дружила зі сценаристом Сілвіо де Абреу і дізналася, що він пише нову новелу “Пристрасть” (2010), і надіслала йому листа, написавши, що хочу потрапити до акторського складу. Він відповів, що головну героїню вже обрано. Я відповіла: “Хто сказав, що я хочу головну роль? Мені потрібен цікавий персонаж”. Він запропонував мені зіграти комічну героїню – Жессіку. Я була частиною гумористичного ядра новели і працювала з Франсиско Куоку, Флавіо Мільяччо, Бруно Гальяссу. Це було чудово. Я хотіла щастя, і була щаслива”.

❓ Ви вважаєте, що спочатку вам пропонували виключно ролі романтичних героїнь, тому що бачили у вас продовжувачку справи своєї матері та спадкоємницю її основного амплуа?
💭 “Так. Я зіграла в новелі “Заради любові” (1997) разом з мамою і це був поворотний момент у моєму житті. Чи до добра це було, не знаю, але відбулася справжня зміна парадигми. Мене багато критикували, але я завжди була і залишаюся вдячна Мануелу Карлосу за роль Едуарди. Для мене вона стала не лише можливістю зіграти в новелі, що виходить у прайм-тайм, а й важливим життєвим досвідом. Але потім мене почало дратувати те, що нам з мамою пропонували грати, наприклад, одну й ту саму героїню в різні періоди життя, як це було, наприклад, у гучному мінісеріалі “Шикінья Гонзага” (1999). Я думала: “Ми вже зіграли мати і дочку, потім одну і ту ж героїню в різному віці, що далі?” Мене це не влаштовувало, і я вирішила змінити амплуа, хоча багато хто вважав, що це загрожує мені завершенням кар’єри”.

❓ Ви обговорювали своє рішення з мамою?
💭 “Так. Вона питала, чому я так вирішила, і сумнівалася в правильності мого вибору. Я й досі не знаю, чи вважає вона моє рішення правильним. Однак я пройшла свій шлях не як дочка Режини Дуарте або актриса, найнята “Глобо”, а насамперед, як людина. Я збивалася зі шляху, падала, але піднімалася і крокувала далі. Це було складно, але я впоралася”.

❓ Ви розірвали шлюб, який тривав майже 20 років. Коли і як ви дійшли до цього рішення?
💭 “Я почала розуміти, що в шлюбі чогось не вистачає, що ми з чоловіком вже не розмовляємо так, як раніше. Якось я подивилася на нього і сказала: “Ти теж нещасливий”. З боку моє рішення розлучитися могло здатися безумством, тому що ми не сварилися і поважали один одного. Але я дивилася на людину, яка була зі мною 19 років, і бачила, що вона нещасна. Це було несправедливо щодо нього. Я вважала за краще діяти навмання, і пішла”.

❓ Чи складно було знову закохатися?
💭 “Дуже. Після розставання я дуже погано себе почувала, сумувала. У мене з’явилася соціофобія, я більше не хотіла виходити з дому і багато плакала. Після 19 років шлюбу мені довелося заново відкривати себе, розуміти, як жити самотужки. Мене врятувало те, що я побудувала з колишнім чоловіком стосунки, що ґрунтуються на повазі, захопленні та прихильності. Ми більше не разом як чоловік і дружина, але він – батько моїх дітей, людина, якою я глибоко захоплююсь. І сьогодні я відчуваю полегшення від того, що зустріла чоловіка, який навчив мене дивитися на життя легко [йдеться про бізнесмена Фернандо Фрюка, з яким Габріела зустрічається вже 3 роки]”.

❓ Як ви почуваєтеся в нових відносинах?
💭 “Відмінно. Він живе у своєму будинку, а я – у своєму. Він багато працює, я теж. Коли ми зустрічаємося, то чудово проводимо час, і побут не стоїть між нами”.

❓ Уявляю, як непросто вам було наважитися розлучитися і піти з-під маминої опіки…
💭 “Так. Відносини з мамою, чоловіком і телекомпанією “Глобо” були, можна сказати, тими основами, на яких трималося моє життя. Я пропрацювала на “Глобо” 30 років. Коли контракт закінчився, я була розгублена”.

❓ Коли Режина Дуарте пішла в політику (вона була міністром культури в уряді Жаіра Болсонару), ви виявили повагу до її рішення та зберегли нейтралітет. Що ви відчували при цьому?
💭 “Це було непросто. Мені ніколи не доводилося, та й не хотілося, давати якусь оцінку діям мами, я завжди була стриманою. Але, звичайно, я бачила що колеги висловлюють свою думку про мене, про неї. Це було неприємно”.

❓ Вам хотілося її захистити?
💭 “Я висловила їй свою думку з приводу її участі [у політиці], але вона не захотіла до мене прислухатися. Вона вчинила так, як хотіла, і це нормально. Я вважаю, що кожен має право робити те, що хоче. Думаю, їй потрібно було пройти через це”.

❓ Однак ви близькі та разом відзначаєте сімейні свята, дні народження.
💭 “Ми мислимо по-різному, маємо різні політичні позиції, але при цьому залишаємося рідними людьми. Для мене сім’я понад усе. Це назавжди. Я також вважаю, що мистецтво має бути поза політикою. Артисти не повинні агітувати за якісь політичні рухи. Мені не подобається приходити на концерт улюбленого артиста та бути залученою до агітації. Це абсурдно! На мій погляд, не політика, а саме мистецтво пов’язане із створенням культурної ідентичності народу”.

❓ Як вам вдається поєднувати акторську діяльність із написанням книги?
💭 “Зараз ми з журналісткою Брунною Кондіні вносимо до тексту останні корективи. Це терапевтичний, але водночас складний, насичений процес. З того моменту, як ви вибудовуєте на папері хронологію свого життя, все стає ясніше. Що ви пережили, через що пройшли, чого хочете, і що ще вам належить зробити. Тепер я можу спокійно померти: я вже написала книгу, народила 2 дітей і посадила дерево [сміється актриса]”.

❓ Про що ви ще мрієте?
💭 “Мені подобається бути актрисою. Це професія з широкими можливостями, в якій можна багато зробити. Мені хотілося б зіграти персонажів, яких я ніколи раніше не грала. Наприклад, лиходійку типу Марії де Фатіми або Одетті Ройтман [героїня новели “Все дозволено”, що зараз транслюється на каналі “Глобо”]. Я хочу зіграти когось, чиї ідеї та думки повністю протилежні моїм. Але це буде згодом. Зараз я щаслива, насолоджуюся успіхом вистави, але дуже втомилася. Хочу відпочити, а потім спокійно подумати про наступний крок”.