Габріела Дуарте по-новому розкриває свою акторську та людську сутність. Актриса, яка нещодавно виступала на театральній сцені з моновиставою “Жовті шпалери і я”, переосмислює свою 20-річну кар’єру на телебаченні, взаємини з матір’ю, чоловіками та самою собою.
У другій половині цього року на книжкових прилавках Бразилії з’явиться написана нею у співпраці з журналісткою Брунною Кондіні автобіографічна книга, в якій Габріела розповідає про життя, присвячене світові мистецтва та телевізійній драматургії.
Ті, хто бачив Габріелу в теленовелах, навряд чи одразу впізнали її в тій жінці, яка постала перед публікою на театральній сцені в моноспектаклі “Жовті шпалери і я” – вона ніби вивертала душу навиворіт, намагаючись відчайдушно докричатися до кожного глядача, руйнуючи себе і збираючи уламки внутрішнього світу наново з кожною новою фразою. Габріела грає жінку, яка перебуває у пошуках власної ідентичності. Її боротьба за звільнення від надмірної опіки чоловіка (і супутнього їй психічного розладу) показана у виставі не лише за допомогою драми, а й завдяки вкрапленням гумору. Жіноча половина публіки відразу ж відчула себе залученою до дії. Але актриса була рада, що серед глядачів вистави були й чоловіки.
💭 “Мені дуже хотілося, щоб чоловіки теж взяли участь у діалозі, який я пропоную публіці”, – сказала вона.
Габріела дебютувала на телебаченні зовсім юною. Спочатку вона працювала в “дуеті” зі своєю матір’ю Режиною Дуарте, знімаючись у телепрограмах, рекламних роликах та новелах. Після дебюту новелі в “Топ-модель” (1989) Габріела отримала роль романтичної Рітінії в “Братах Коражень” (1995). Потім вона зіграла у новелі “Заради любові” (1997), виконавши роль Едуарди, дочки Елени, зіграної Режиною Дуарте.
💭 “Це був поворотний момент у моєму житті”, – каже Габріела, додаючи: “Чи до добра це було, не знаю, але відбулася справжня зміна парадигми”.
Завдяки цій роботі вона стала однією з головних героїнь новели, що виходила у прайм-тайм, і на власному досвіді зрозуміла, наскільки складно перебувати під прицілом критики.
Через 2 роки Режина і Габріела зіграли одну і ту ж героїню в гучному мінісеріалі “Шикінья Гонзага” (1999). Габріела відчула що, образно кажучи, настав час розірвати “пуповину”, що пов’язувала її з матір’ю, інакше вона не зможе реалізуватися як самостійна творча одиниця. На кону стояла кар’єра, слава та престиж.
Однак Габріела хотіла, щоб у ній бачили насамперед різнобічну актрису, а не доньку Режини Дуарте. Її не влаштовувало амплуа романтичної страждаючої ліричної героїні теленовел і вона почала зустрічатися з режисерами і просити їх давати їй ролі, які б допомогли їй вийти із зони комфорту. Зрештою, у неї все вийшло, незважаючи на те, що Габріелі довелося заплатити високу ціну за свою сміливість: її обличчя перестало з’являтися в новелах, що виходять у прайм-тайм. Однак для неї було важливіше кинути виклик самій собі.
У віці 51 року Габріела Дуарте з ніжністю озирається на минуле і каже, що не шкодує про те, що зробила.
💭 “Тепер я розумію, що завдяки зробленому в молодості вибору я змогла пройти тією дорогою, яку обрала сама”, – каже вона.
У 2023 році закінчився її 35-річний контракт із “Глобо”. Роком раніше вона розірвала свій шлюб із фотографом Жайро Голдфуссом, від якого народила 2 дітей, 18-річну Мануелу та 12-річного Фредеріко. За словами Габріели, нещодавно вона знову відкрила для себе любов з бізнесменом Фернандо Фрокою.
💭 “До того, як почати працювати над автобіографією, я не до кінця усвідомлювала, скільки випробувань мені довелося пройти на життєвому шляху”, – зізнається актриса.
❓ Якось ви сказали, що дуже хочете зіграти в моновиставі, і нарешті здійснили свою мрію. Але чому як основу для вистави ви обрали саме оповідання Шарлотти Перкінс Гілмор, опубліковане в 1892 році?
💭 “Мене торкнулася історія героїні оповідання, і те, як надмірна опіка з боку чоловіка негативно впливає на її психічне здоров’я. Коли я почала писати свою біографію, я задумалася про важливість особистісної самоідентифікації і мені захотілося перенести деякі проблеми на сцену”.
❓ Які саме проблеми ви маєте на увазі?
💭 “Мене турбувало постійне порівняння мене з моєю матір’ю. Я ставила запитання: хто я, що я насправді хочу нести в цей світ? Я обрала ту ж професію, що і вона, а вона на той момент вже була зіркою і улюбленицею всієї Бразилії! Запитань у мене було дуже багато. Спочатку я не пов’язувала текст оповідання Шарлотти Перкінс Гілман зі своїми переживаннями, але поступово почала розуміти його інакше. Тоді я об’єдналася з Алессандрою Маестріні та Денізі Стоклос, і народилася вистава”.
❓ У виставі є гумор. Вам подобається не сприймати себе занадто серйозно?
💭 “З віком я почала прагнути до легкості. Я більше не хочу страждати. Були часи, коли мені доводилося багато чого доводити. Зараз це вже в минулому. Гумор – моє рятувальне коло. Ми, нинішні жінки, стали войовницями і не збираємося здаватися. 100 років тому, в минулому столітті, таких жінок, як Віржинія Вульф і Шарлотта Перкінс Гілман, котрі заявляли, що вони втомилися від утисків, принижень і жорстокості, просто ігнорували. Вони закінчували життя самогубством. Іншого виходу в них не було. Нині, здавалося б, стало інакше, однак, читаючи прозу, написану у 80-х, ми, найімовірніше, скажемо не так: “Оце так, як погано, виявляється, йшли справи раніше”, а ось так: “Це ж треба! Справи і досі йдуть так само!”.
❓ Вам би хотілося залучити чоловіків до обговорення цих питань?
💭 “Так. Я не прагнула робити суто феміністську виставу, і сподівалася залучити до дискусії чоловіків. Зрештою, саме поведінка чоловіків стала каталізатором проблем моєї героїні. Мені б хотілося, щоб після вистави чоловіки обговорювали його зі своїми дружинами, дочками та сестрами. Зараз у Бразилії дуже гостро стоїть питання фемініциду – вбивств жінок, і я вважаю, що треба обговорювати його, особливо якщо у вашій родині є дівчатка підліткового віку. Ми, жінки, не повинні боятися відверто говорити з дочками на всі теми. Наприклад, про менопаузу”.
❓ Вам 51 і ви вступили в період менопаузи. Як це було?
💭 “Мама ніколи не говорила зі мною про менопаузу. Коли мені було 49 років, і я почала відчувати її перші симптоми, то подумала, що божеволію – в буквальному сенсі. Навіть подумала, що мені потрібно звернутися до психіатра. Я змінилася, стала дуже дивною, дратівливою. Я відчувала порожнечу, покинутість, самотність, і дуже сильно боялася. Я стала нервовою, перестала добре спати ночами. У віці 50 років [2024 року] мені стало ще гірше. Чому б не поміркувати про це? Я завжди кажу, що тільки ми, жінки, можемо назвати себе божевільними, а в устах чоловіків це прозвучить некрасиво і навіть маніпулятивно”.
❓ Яким чином чоловіки можуть зробити свій внесок в обговорення типово жіночих тем?
💭 “Я зовсім не мужененависниця, і не маю мети викривати або принижувати чоловіків. Я люблю чоловіків, і була заміжня за одним з них протягом 20 років. У мене є син і новий коханий. Мені не подобається войовничий фемінізм. Чоловіки теж страждають, але не можуть плакати або виявляти слабкість, і зганяють свої страждання на жінках, або виявляють агресію на дорогах. Було б непогано, якби чоловіки задумалися про це. Людей усюди оточує насильство. Я втомилася від цього, мені набридло, що в нашому світі стільки зла та роз’єднаності”.
❓ Впродовж багатьох років ви грали класичних романтичних героїнь теленовел. Чи влаштовувало вас це?
💭 “Моя перша роль у новелі “Топ-модель” (1988) була саме такою, і з того часу я переграла безліч ролей подібного типу. Настав момент, коли мені захотілося вдосконалюватись у професії, і я вирушила до Нью-Йорка, де навчалася у таких майстрів, як Антунес Фільу, Йошіо Оіда, пройшла курс під керівництвом Жуліани Карнейру да Куньї і почала розуміти, що не збираюся задовольнятися амплуа класичних романтичних героїнь.
❓ Вам хотілося різноманітності?
💭 “Так, і я почала діяти: зустрічала режисерів біля студій і говорила їм, що більше не хочу грати наївних і страждаючих дівчат, а вони тільки сміялися. Я дружила зі сценаристом Сілвіо де Абреу і дізналася, що він пише нову новелу “Пристрасть” (2010), і надіслала йому листа, написавши, що хочу потрапити до акторського складу. Він відповів, що головну героїню вже обрано. Я відповіла: “Хто сказав, що я хочу головну роль? Мені потрібен цікавий персонаж”. Він запропонував мені зіграти комічну героїню – Жессіку. Я була частиною гумористичного ядра новели і працювала з Франсиско Куоку, Флавіо Мільяччо, Бруно Гальяссу. Це було чудово. Я хотіла щастя, і була щаслива”.
❓ Ви вважаєте, що спочатку вам пропонували виключно ролі романтичних героїнь, тому що бачили у вас продовжувачку справи своєї матері та спадкоємницю її основного амплуа?
💭 “Так. Я зіграла в новелі “Заради любові” (1997) разом з мамою і це був поворотний момент у моєму житті. Чи до добра це було, не знаю, але відбулася справжня зміна парадигми. Мене багато критикували, але я завжди була і залишаюся вдячна Мануелу Карлосу за роль Едуарди. Для мене вона стала не лише можливістю зіграти в новелі, що виходить у прайм-тайм, а й важливим життєвим досвідом. Але потім мене почало дратувати те, що нам з мамою пропонували грати, наприклад, одну й ту саму героїню в різні періоди життя, як це було, наприклад, у гучному мінісеріалі “Шикінья Гонзага” (1999). Я думала: “Ми вже зіграли мати і дочку, потім одну і ту ж героїню в різному віці, що далі?” Мене це не влаштовувало, і я вирішила змінити амплуа, хоча багато хто вважав, що це загрожує мені завершенням кар’єри”.
❓ Ви обговорювали своє рішення з мамою?
💭 “Так. Вона питала, чому я так вирішила, і сумнівалася в правильності мого вибору. Я й досі не знаю, чи вважає вона моє рішення правильним. Однак я пройшла свій шлях не як дочка Режини Дуарте або актриса, найнята “Глобо”, а насамперед, як людина. Я збивалася зі шляху, падала, але піднімалася і крокувала далі. Це було складно, але я впоралася”.
❓ Ви розірвали шлюб, який тривав майже 20 років. Коли і як ви дійшли до цього рішення?
💭 “Я почала розуміти, що в шлюбі чогось не вистачає, що ми з чоловіком вже не розмовляємо так, як раніше. Якось я подивилася на нього і сказала: “Ти теж нещасливий”. З боку моє рішення розлучитися могло здатися безумством, тому що ми не сварилися і поважали один одного. Але я дивилася на людину, яка була зі мною 19 років, і бачила, що вона нещасна. Це було несправедливо щодо нього. Я вважала за краще діяти навмання, і пішла”.
❓ Чи складно було знову закохатися?
💭 “Дуже. Після розставання я дуже погано себе почувала, сумувала. У мене з’явилася соціофобія, я більше не хотіла виходити з дому і багато плакала. Після 19 років шлюбу мені довелося заново відкривати себе, розуміти, як жити самотужки. Мене врятувало те, що я побудувала з колишнім чоловіком стосунки, що ґрунтуються на повазі, захопленні та прихильності. Ми більше не разом як чоловік і дружина, але він – батько моїх дітей, людина, якою я глибоко захоплююсь. І сьогодні я відчуваю полегшення від того, що зустріла чоловіка, який навчив мене дивитися на життя легко [йдеться про бізнесмена Фернандо Фрюка, з яким Габріела зустрічається вже 3 роки]”.
❓ Як ви почуваєтеся в нових відносинах?
💭 “Відмінно. Він живе у своєму будинку, а я – у своєму. Він багато працює, я теж. Коли ми зустрічаємося, то чудово проводимо час, і побут не стоїть між нами”.
❓ Уявляю, як непросто вам було наважитися розлучитися і піти з-під маминої опіки…
💭 “Так. Відносини з мамою, чоловіком і телекомпанією “Глобо” були, можна сказати, тими основами, на яких трималося моє життя. Я пропрацювала на “Глобо” 30 років. Коли контракт закінчився, я була розгублена”.
❓ Коли Режина Дуарте пішла в політику (вона була міністром культури в уряді Жаіра Болсонару), ви виявили повагу до її рішення та зберегли нейтралітет. Що ви відчували при цьому?
💭 “Це було непросто. Мені ніколи не доводилося, та й не хотілося, давати якусь оцінку діям мами, я завжди була стриманою. Але, звичайно, я бачила що колеги висловлюють свою думку про мене, про неї. Це було неприємно”.
❓ Вам хотілося її захистити?
💭 “Я висловила їй свою думку з приводу її участі [у політиці], але вона не захотіла до мене прислухатися. Вона вчинила так, як хотіла, і це нормально. Я вважаю, що кожен має право робити те, що хоче. Думаю, їй потрібно було пройти через це”.
❓ Однак ви близькі та разом відзначаєте сімейні свята, дні народження.
💭 “Ми мислимо по-різному, маємо різні політичні позиції, але при цьому залишаємося рідними людьми. Для мене сім’я понад усе. Це назавжди. Я також вважаю, що мистецтво має бути поза політикою. Артисти не повинні агітувати за якісь політичні рухи. Мені не подобається приходити на концерт улюбленого артиста та бути залученою до агітації. Це абсурдно! На мій погляд, не політика, а саме мистецтво пов’язане із створенням культурної ідентичності народу”.
❓ Як вам вдається поєднувати акторську діяльність із написанням книги?
💭 “Зараз ми з журналісткою Брунною Кондіні вносимо до тексту останні корективи. Це терапевтичний, але водночас складний, насичений процес. З того моменту, як ви вибудовуєте на папері хронологію свого життя, все стає ясніше. Що ви пережили, через що пройшли, чого хочете, і що ще вам належить зробити. Тепер я можу спокійно померти: я вже написала книгу, народила 2 дітей і посадила дерево [сміється актриса]”.
❓ Про що ви ще мрієте?
💭 “Мені подобається бути актрисою. Це професія з широкими можливостями, в якій можна багато зробити. Мені хотілося б зіграти персонажів, яких я ніколи раніше не грала. Наприклад, лиходійку типу Марії де Фатіми або Одетті Ройтман [героїня новели “Все дозволено”, що зараз транслюється на каналі “Глобо”]. Я хочу зіграти когось, чиї ідеї та думки повністю протилежні моїм. Але це буде згодом. Зараз я щаслива, насолоджуюся успіхом вистави, але дуже втомилася. Хочу відпочити, а потім спокійно подумати про наступний крок”.
