Агіналду Сілва, на його власне твердження, настільки любить працювати, що погодився повернутися на “Глобо” навіть після скандального розриву з телекомпанією 5 років тому. Повернувшись на канал, завдяки якому він став одним із найяскравіших сценаристів теленовел у всій Бразилії, Сілва працює над 9-годинною теленовелою “Три грації”.
До цього, розбагатівши і пішовши з компанії, сценарист вважав, що спробує стати розсудливим і піти на пенсію. Але на практиці це виявилося не так уже й легко. Його порядок дня мало змінився – він продовжував вставати рано щоранку, щоб сісти за комп’ютер і писати.
💭 “Це жахлива залежність, я так і не зміг її позбутися. Мені не потрібні ні успіх, ні гроші. Я хочу працювати, інакше помру”, – каже драматург, який у співавторстві з Віржіліо Сілвою і Зе Дассілвою пише свою 16-ту теленовелу, прем’єра якої запланована на 20 жовтня.
“Три грації” – історія трьох жінок різних поколінь однієї сім’ї, які завагітніли у підлітковому віці. Агіналду каже, що персонажі натхненні Джейн, Сілбені, Нансі та доною Клараіде, його домробітницями із Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро.
💭 “Це історія про жінок, які встають о 5 ранку, щоб встигнути на три автобуси до роботи, і при цьому не скаржаться. Вони життєрадісні та добродушні”.
Драматург задумав цю історію, відвідавши пологовий будинок у Ріо-де-Жанейро, де рано-вранці зіткнувся з величезною чергою одиноких матерів без супроводу чоловіків.
💭 “Я був вражений і вирішив, що колись напишу про цих жінок”.
Це було 2007 року. Бажання написати цю історію повернулося нещодавно, коли Сілва працював над кримінальним трилером. Вивчаючи текст сценарію трилера, Агіналду помітив, що ці жінки, немов мимоволі, з’являються в ньому, що було дещо не доречно. Тоді він переробив трилер у мелодраму і прислухався до слів агента, який вважав, що йому варто спробувати продати сценарій “Глобо”.
Агіналду вже пережив образу на телеканал. Він покинув компанію, скаржачись на бюрократичну безтактність, з якою, як він сам висловився, було розірвано його 48-річний контракт. Відхід відбувся після провалу написаної ним новели “Сьомий хранитель” у прайм-тайм.
💭 “Це було грошове питання”, – вважає сценарист. “Не було сенсу тримати мене у штаті співробітників. Я був першим із величезної групи тих, кого даремно звільнили”.
Агіналду належить до покоління сценаристів, які отримували неймовірно високі гонорари в той час, коли новели мали майже втричі більше глядачів, ніж сьогодні.
У книзі Артура Шешео і Маурісіо Стайсера “Жилберту Брага: Бальзак з Глобо” розповідається, що в листопаді 1996 року, на тлі наполегливих вимог Сілвіо Сантоса перевести сценаристів “Глобо” на “SBT”, Агіналду увійшов до числа сценаристів, які почали заробляти 53 000 реалів на місяць, що сьогодні еквівалентно приблизно 467 000 реалів. Сам Агіналду каже, що тепер виплати стали справедливішими.
💭 “Я знав, що ми заробляємо абсурдно великі суми, бо я прийшов із журналістики. Але деякі колеги зі мною не погоджувалися. Вони навіть думали, що ми можемо заробляти більше. Гроші для мене більше не проблема”, – каже він, вважаючи, що живе комфортним життям, розділяючи час між Бразилією та Португалією, де він останніми роками проводить більшу частину часу.
💭 “Тепер я працюю через любов до творчості, а не з фінансових міркувань”.
Представляючи компанії синопсис “Трьох грацій”, Агіналду почув, що “Глобо” хоче відновити партнерство з ним, але на основі оплати за кожен конкретний проєкт, як це відбувається з більшістю співробітників телеканалу. Цього хотів і сам Агіналду.
💭 “Кілька тижнів потому справа вже рухалася вперед. Мене це лякало, бо я вже не в тому віці, щоби написати 180 серій”, – каже 82-річний сценарист. “Але ж я не здаюся. Завтра я, можливо, постарію, але поки що тримаюся”.
Однак до “Глобо” Агіналду запропонував “Три грації” кільком стрімінговим платформам, але вони не виявили інтересу. Це було до того, як теленовела “Фатальна краса” стала феноменом соцмереж та одним з найбільш обговорюваних проєктів “HBO Max”. Агіналду, за його словами, просто обожнює “Фатальну красу”. Він пов’язує успіх новели з акторським складом, що прийшов з “Глобо”, та динамічним сюжетом: у ній лише 40 серій – набагато менше, ніж у звичайних новелах.
💭 “Мені сподобався цей стислий формат, він надає більшої насиченості. Якщо мене попросять створити коротку новелу на кшталт цієї – я впораюся”, – каже він.
Але поки що він дотримується традиційного формату і відходить від магічного реалізму (найчастіше характерного для його робіт), щоб створити класичне зіткнення бідної героїні та багатої лиходійки. Цього разу лиходійка Армінда, яку грає Граміеллі Массафера, власниця маєтку, де працює Жерлусі, головна героїня. Там вона розкриває схему з підробленими ліками, що шкодить її матері та іншим мешканцям її рідної фавели.
Дія відбувається у вигаданій фавелі Шакрінья, створеній компанією “Глобо”, яка відправила акторів та знімальну групу до Сан-Паулу для зйомок на реальних вулицях його околиць. Для Агіналду писати про Сан-Паулу незвично, також це щось незвичайне для новел прайм-тайму. Останньою новелою, дія якої відбувається у цьому місті, була “Королева кондитерської” (2019). За словами автора, прохання надійшло від керівництва каналу, не пояснюючи причин. Він каже, що погодився охоче, оскільки протягом усього життя вибудовував тісні стосунки зі столицею штату Сан-Паулу.
Однак за лаштунками цей крок розглядається як спроба “Глобо” наблизитися до того, що вважається головним рекламним ринком країни, де телеканалу не вдається досягти успіху – свідченням цього є ремейк серіалу “Все дозволено”, який в середньому набирає 23 пункти в Сан-Паулу і 28 – в Ріо-де-Жанейро. За словами Агіналду, фавела, де живе Жерлусі, – це мікрокосм Бразилії, багато в чому схожий на вигадані міста, які він створив у своїх роботах, щоб відобразити суспільство країни. Наприклад, “Рокі Святоша” (1985), дія якого відбувається у вигаданому місті Аса-Бранка, та “Тієта” (1989), де зображено населення вигаданого міста Сантана-ду-Агресті.
Агіналду також використовував цей прийом у оригіналі новели “Все дозволено” 1988 року, написаному разом із Жилберту Брагою та Леонор Бассерес. Ця новела, що зображує бразильську соціальну нерівність і висміює еліту, стала однією з найкультовіших на телебаченні.
Агіналду каже, що не дивиться ремейк новели, якщо він занурений у творчість. Сценарист уникає дивитися роботи інших, щоб не захаращувати свої думки. Але він стежить за феноменом, який ця новела створила в соцмережах, особливо за Одетті Ройтман, яку раніше грала Беатріс Сегал, а тепер Дебора Блок. Слава лиходійки настільки велика, що, згідно з нещодавно опублікованим опитуванням Datafolha, лише 4% бразильців хочуть її вбивства, тоді як у 1988 році, за даними того ж інституту, цей показник становив 38%. На думку сценариста, це пов’яано з тим, як Блок змінила її образ.
💭 “Беатріс Сегал грала Одетті як робота, навченого вчиняти злодіяння. Її зачіска, гордість – все це сприяло такому баченню персонажа. А Дебора створює враження, що Одетті просто розважається, коли стає злодійкою, але насправді не сприймає своє власне зло всерйоз. Незважаючи на критику, вона олюднила цю героїню”, – каже він.
Опитування також показало, що кожен третій бразилець дивиться “Все дозволено”. Агіналду знає, що його місія – привернути увагу аудиторії цієї новели. Він зізнається, що йому не дуже комфортно, але він готовий на ризик.
💭 “Я знаю, що критикувати сьогодні модно, але мене це не хвилює”, – каже він. “Що б не казали, аби говорили! Немає нічого гіршого, ніж цвинтарне мовчання!”.
