Летісія Віейра дебютує у головній ролі у серіалі “Globoplay” під назвою “Криваво-червоний”. Вона грає Луну, молоду жінку, яка страждає на загадкове захворювання: у повний місяць вона перетворюється на гривисту вовчицю. За надприродним перетворенням ховається глибоко людяна героїня, що переживає батьківську самотність, надмірну опіку матері та жагу до свободи та самоідентифікації.
💭 “У ній таїться багато всього, але вона була у всьому пригнічена. Тепер, нарешті, вона має шанс примиритися зі звіром усередині себе”, – пояснює Летісія.
На думку молодої актриси роль Луни виходить за межі вигадки: вона відображає її власну історію подолання труднощів. Летісія, яка народилася і виросла в Белфорд-Роша, Ріо-де-Жанейро, каже, що ніколи не розглядала акторську кар’єру як реальну нагоду.
💭 “У моєму домі я ніколи не чула слова “художник”, – зізнається вона.
Лише у 22 роки вона вперше потрапила до театру, а через 2 роки отримала головну роль у серіалі “Червона кров”. Незважаючи на фантастичний сюжет, серіал оповідає про універсальну тему: прийняття себе. Летісія зізнається, що побачила повний сценарій тільки після початку підготовки, і її власні комплекси збіглися з персонажами.
💭 “На прослуховуванні я була собою, думаю, це знайшло відгук у моїй душі. У мені вирували внутрішні “звірі”, і це збіглося. Підготовка була потрібна і Летісії, і Луні”.
💭 “Персонажі – молоді люди, ми говоримо про шлях дорослішання, про те, як вони пізнають себе. Жанр жахів допомагає нам говорити про перші зустрічі та розриви в більш алегоричній, фантастичній манері”, – каже одна зі сценаристок Клаудія Сардінья.
Вона каже, що в дитинстві на неї глибоко вплинуло читання “Гаррі Поттера”, а Розані Шварцман посилається на серіали “Справжня кров” та “Вовченя”.
Серіал прагне завоювати значну частку аудиторії. Хоча синопсис може здатися підлітковим, у ньому торкаються дорослі теми, які, як сподіваються автори, знайдуть відгук у всіх. Вони вважають, що головна тема серіалу – саме зіткнення природи та науки в той час, коли світ стурбований екологічними та технологічними питаннями.
💭 “Сила у глядачі. Він сприймає історію та прочитує її через призму власної розповіді та траєкторій. Як споживач подібного контенту, я знаю, що функція історій про монстрів – поставити питання, хто ж цей монстр”, – каже Шварцман.
